» Нажмите, чтобы показать спойлер - нажмите опять, чтобы скрыть... «
Ми йдемо по дорозі. Точніше я йду, а вона пливе, бо за півгодини нашого знайомства, ніг я в неї не помітив. Легко і не вимушено, як вітрильник під попутним вітром.
"А ч'о ссати в калюжу, подивлюся шо да як і вирішимо. Дорога рівна, пряма, ніяких тобі осмалених дядь і тьоть. Видно фантазія писала картини про пекло, а не очевидці"
Уявіть такий собі хай-вей в 5 смуг, першокласний рівнесенький асфальт, відбійники з катафотами і все таке. Єдина відмінність від нормальної магістралі - під асфальтом нема нічого. А нічогісінько. Порожнеча. А так все як в казці - ніхто тебе списом в с потилицю не штовхає, горло не гризе, на крюки не вішає, повітря чисте і приємне - іділія. Щоправда пташок не чутно.
- Нудновато тут у вас, ніяких спецефектів, освітлення "підгуляло" та і охорони немає. Продюссер зекономив ?
Нуль реакції.
- І ти якась мовчазна. Хош пісню заспіваю ?
Мовчанка
- "Молчаніє - знак согласія" - огласив я голосом Кобзона і затягнув "Нє жді мєня мама, харошего сина ..."
Хвилин п'ять я завивав з надією хоч на "Закрий рота, нахуй"
- Все, мені набридло. Анекдота хочеш ?
Угу, зі стіною і то простіше говорити. Ще хвилин з п'ять я йшов на ентузіазмі, а потім приперло.
Приперло так, як не припирало ніколи.
"Во бля - попав" - думав я і робив агонієподібні спроби запхати все назад, поглибше і подалі.
"Фартовий" - знову думав я і шукав місце для засідки.
Фіг там, асфальт і відбійники. "Пустеля, блять" - метикував я.
- Шановна, ви б хоча б якогось сортира поставили, дорога далека, всяке буває - кахикнув я і з надією глянув на неї. - Я з вами розмовляю, чи зі стіною, блять ? В мене нагальна потреба!
Тиша починала мене виводити з себе, я поступово закипав всередині.
"Ще пара таких питань внікуда і у мене станеться катастрофа. Як в прямому, так і в переносному сенсі" - подумав я і зненацька зареготав. Як мала дитина, м'яко і невимушено.
Регочучи я розумів шо всьо - амба, сушитє вьосла.
- Вибачате, мадам, але мені треба. Конче треба - сказа в я і одним рухом стягнув штани.
***
Такої реакції на природну нужду я не бачив ніколи.
Вона плакала, а я тупо клав кавалки на дорозі.
Вона рвала на собі плащ, а я тупо отримував кайф і шукав слова для подальшої розмови.
На надцятій хвилині екстаз поступово почав закінчуватися.
"Ка-а-айф" - думав я і знову подивився на неї.
- Вам погано ? - чемно запитав я і зареготав знову.
"Ага, блять, ахуєнно. Чувак сере на дорозі і ще й питає про самопочуття. Петросян, холєра твоїй матері."
Клаптем її плаща, що вчасно опинився в мене на голові, я докінчив справу і піднявся.
Обличчя ображеної дитини, ніяк не в'язалося з іржавою косою та чорним похоронним плащем.
Я потроху заспокоювався і вже лиш посміхався з виразом обличчя людини, якій на все класти. Ну ви зрозуміли.
- Ну шо, пішли далі. Я готовий.
- Пиздуй назад. Зворотний білет я виб'ю. Пиздуй і більше ніколи не повертайся. Чуєш ?!!! - її тріснутий голос поступово перейшов в рик, а потім і просто в істеричний лемент.
- Чуєш, падло, не повертайся! Ніколи! Тобі сюди дорога закрита - вона заридала ще більше.
Я стенув плечима: - Як бажаєте - і пішов назад з думкою про виконаний обов'язок.
Вона ридала та кидала в мій бік шматки асфальту, що відривала від дороги.
- Ніколиии!!! Не повертаааайся!!!
Крик неначе штовхав мене вперед, туди - на вихід. Я й не протививмся "Нічогенька така прогулянка" - думав я і насвистував останній АСОТ - "Якраз вчасно, завтра п'ятниця, покер"
***
Кіт верещав так, неначе я йому придавив лапу. Хоча так насправді й було.
Я поступово приходив до тями після вчорашнього - чи то пак сьогоднішнього - покеру.
- От ти чудовисько, якого чорта сюди заліз ? - буркнув я та спробувал піднятися з ліжка.
Стіни попливли, голова лайнулася "Вбивця, блять" і я знову звалився назад.
В голові завівся молк молотобійців, що почали розносити її вщент.
- "Послє водкі, піво не пьйом" - противним голосом продекламував я. - Козли. "По пивку - і по домам". Шоб вам вавка на сраці вискочила.
Я зробив ще одну спробу піднятися з ліжка. Поступово, як розвертається танкер в рифах, я проплив до ванної кімнати.
Навпомацки відкрутив кран і розліпив очі. З дзеркала на мене глянуло задоволене чудовисько з розхристаним волоссям та червоними, як маки, очима.
- Покеромани, блять - видихнув я і припав до потоку холодної води.
***
Через п'ять годин і сорок сім хвилин я глушив третю склянку міцної кави і думав про сон.
"Сон в руку, нафіг. П'ятничний сон, якщо мене не підводить пам'ять, - віщий"
Я зареготав. Я реготав і думав про Смерть, ридаючу Смерть.
Я згадував подробиці і розумів, що це лише сон.
- Прикольний сон. Я б навіть сказав - феєричний. - констатував я.
І вже миючи склянку я подумав:
"А ч'о ... може дійсно мені ... там ... "візу" червоним відмітили, га ?"
(с) moJo
Oct 6 2009, 10:29
1904 
