І хтозна, чий же шлях веде до правди » Нажмите, чтобы показать спойлер - нажмите опять, чтобы скрыть... «
…В цьому матчі все стало ясно на 36-й хвилині. Рівно у той момент, коли м’яч після контакту з головою Антуана Грізманна оминув руки Марка Андре тер Штегена і опинився в сітці. І оцей от факт є ключовим у розумінні ситуації з «Барселоною». Я спробую його вам пояснити.
У «Барселони» є один дуже цікавий недолік. Він не унікальний, особливо для команд південного стилю. Можна навіть сказати, що це характерна особливість – хоч і не для всіх. «Барса» не вміє вигризати результат. Вона не вміє вигравати протистояння на зубах, на жилах, «через не можу». Згадайте, як виграв останній фінал ЛЧ «Реал». «Барселона» так не виграє. Всі три фінали новітньої «Барси» - 2009, 2011 і 2015 – виграні на широкому кроці, у веселій, ефектній грі, з результатом, який сам по собі підкреслює і пояснює перевагу блаугранас. «Барселона» ВИГРАЄ такі матчі – але не ВИРИВАЄ.
Чому? Ну-у-у, друзі мої, тут – як і завжди у подібних ситуаціях – комплекс причин. Однією з таких, можливо, основною є відсутність відповідного інструменту. Погодьтеся – з колуном операцію не зробиш, так само, як і скальпелем не нарубаєш дров на зиму. Так от, у «Барселони» немає якраз такого «колуна» - важкого, потужного фізично, фактурного форварда. Який міг би продавити оборону суперника у потрібні моменти. Ще раз згадайте свіженький матч з «Атлетіко» - всі чи майже всі удари по воротах господарів були з-за меж штрафного.
І це не випадок, не одномоментна проблема. Я тому сказав, що все стало ясно на 36-й хвилині – бо перед очима був поєдинок з «Челсі» у півфіналі-2012 (домашній). Та там навіть хвилини голів суперника близькі, а другий гол – якби не пенальті – взагалі у одному стилі, у контратаці забитий. Це – система. Система, в якій у «Барселоні» не вистачає певних скіллів.
Не вистачає, до того ж, цілком свідомо. Ану згадайте, коли востаннє у «Барси» був такий форвард? Правильно, в сезоні-2009/10. І був ним – Златан Ібрагімовіч. Один із найкращих форвардів сучасного футболу, на секундочку. Який не отримав жодного «Золотого м’яча» тільки тому, що бігає з клубу в клуб. Ну, і через Мессі з Кріштіану. Народись він років на 6-7 раніше – світовий футбол мав би іншого короля.
Але то таке. Важливе в цій ситуації ось що. «Барселона» мала такого гравця. І витримала з ним лише сезон. Так, звісно, певний людський фактор мав місце – але головна проблема, на мою думку, в іншому.
У «Барселони» є своя гра. Можливо, найкраща в світі гра. (Це дискусійно, але принаймні в цілому реалістично. Та й в новітні часи ніхто концептуально нічого сильнішого не запропонував.) Гра, в яку гравець такого амплуа просто не вписується. А якщо вписати? Що буде тоді? А тоді буде дуже просто. Варіантів є рівно два – або будувати всю гру під цього гравця, або намагатися його інтегрувати в існуючу гру.
Варіант номер один відпадає зі зрозумілих причин – ніхто не стане ламати дієву, успішну і ефективну (не кажучи вже про ефектність) модель заради одного, навіть суперового гравця. Варіант номер два… Власне, це ми бачили у вищезгаданому сезоні. І навряд чи побачимо у найближчому майбутньому. Оскільки на таку операцію піде, по-перше, багато часу. Скажімо, сезон. Це дуже багато. Катастрофічно багато. По-друге – і головне – це викличе певні негативні емоції як мінімум у одного гравця, а це автоматично потягне за собою проблеми у роздягальні. Купуватимуть же не Селезньова – а гравця топ-рівня. І його ламання, яке виллється і в малу кількість ігрового часу в тому числі – воно обов’язково вийде боком.
(Про малу кількість говорю упевнено тому, що в цілому модель «Барселони» спокійно обходиться без «вигризаючого» форварда. Він потрібен, за великим рахунком, у кількох ключових моментах сезону. Але або доведеться його маринувати на лавці – і це викличе відповідну реакцію з його боку. Або доведеться ламати звичну гру – і це викличе відповідну реакцію з боку «своїх» гравців.)
Отже. Як це не парадоксально – але в самій системі гри «Барселони» закладена ця міна уповільненої дії. Яка спрацьовує – раніше чи пізніше, але регулярно. І отут виникає головне питання всієї історії. А чи потрібно щось робити із цим системним багом? Чи потрібно ламати все заради кількох матчів, нехай і ключових? Очевидно ж, що навіть після цієї поразки статус «Барселони» нікуди не дівся. І чемпіонат вона, скоріш за все, виграє. І наступного сезону ми знову побачимо її у всій красі – і, можливо, знову у фіналі ЛЧ. (Після ЧЄ і КА лідери «Барси» довго втягуватимуться в сезон, зате взимку не буде КЧС – і на весну команда вийде не вимученою, а, значить, результат не потрібно буде вигризати, а можна буде просто виграти. У своєму стилі.)
P.S. Правда, є один важливий нюанс, відповіді на який не знайти у цій системі координат. Всі ми знаємо – а ті великі дядьки, які керують топ-клубами, і поготів – про непідкорену вершину Ліги чемпіонів. Ніхто не може виграти головний клубний турнір світу двічі поспіль. Ніхто. В тому числі і «Барселона», яка б блискуча вона не була. А не може вона виграти в тому числі й через те, що у футболі останніх десятиліть виїхати тільки на одній моделі – уже нереально. Це не «Баварія» 70-х чи «Ноттінгем» початку 80-х. Не ті часи, не той футбол. Для того, аби виграти дві ЛЧ поспіль – треба уміти і вигризати результати також. І отут ми знову впираємося в питання із заголовку. Точніше, не ми, а керівництво «Барселони». А чий саме шлях веде до правди – це уже їхня персональна справа. Їм із цим жити і переживати – як перемоги, як і невблаганні поразки.