Общественный транспорт, Ну меня прямо разрывает от этой темы Опции

[zibert]

На киевских улицах станет меньше автобусов, троллейбусов и трамваев
Основными причинами тяжелого финансового положения "Киевпастранса" является низкий тариф на проезд http://censor.net.ua/n319610
Предпосылка к подорожанию тарифа?Интересно если по 3 грн сделают,как поведут себя маршрутчики?
Мне так жаль эту бедную власть,походу им реально хреново.

[Freelancer_mac]

Кур'єр, що надурив Ввічливого Контролера

Ця дещо шокуюча історія сталася у салоні тролейбуса маршруту №40 о другій половині дня. Тролейбус їхав з Кадетського Гаю в центр.
На Федора Ернста до салона на задній майданчик зайшов хлопчина. Зовнішньо виглядав доволі молодо - мав гладку шкіру без дефектів, широко розплющені коричневі очі, трохи привідкритого рота, де виднілись невеликі рівні зуби, тонкі губи, пухкі щоки, рівний ніс, помірна засмага, чорне волосся; за спиною на плечах тримав доволі об'ємного рюкзака, чорний із жовтими смужками.
Я сидів на одному з п'яти сидінь останнього ряду "Богдаші". Практично порожній салон тролейбуса був привабливий, однак хлопчина повівся на останній, "коронний" ряд і просковзнув біля мене.
А далі його манерам (а для непересічних моралістів точніше - їхній відсутності) не було меж: Спочатку хлопчина цей сів на друге сидіння з краю, і вперся своїм рюкзаком у спинку. Так він посидів секунд десять, шовгаючись.
Потім зняв рюкзак і поклав його на крайнє сидіння поруч себе, дістав з кишені телефона, і притиснувся спиною до спинки сидіння. У такій позі він просидів ще десь стільки ж.
Я, звичайно, прибічник думки, що сумку можна поставити поруч із собою на сидіння, якщо вона не брудна і ніхто навіть теоретично не претендує на вільне місце, зайняте нею.
Але хлопчина взяв сумку, і поставив собі на коліна. Якраз йшов кондуктор(ка), і хлопчина дістав з верхнього відділу гаманця. Коли кондуктор опинилась поруч, хлопчина витяг незакомпостованого квитка. Кондуктор це помітила і звернула всю увагу на мене. За кілька секунд вона вже йшла назад, побачивши мою проїзну картку. Я вимовив, трохи повернувши голову вбік хлопця "Закомпостуйте квиток, найближчий компостер за сидіннями перед вами, на поручні".
А що хлопчина? Прудко кинув очима в мій бік, потім за кілька секунд сховав квитка у гаманець (!) і сховав гаманець у рюкзак. У руках залишився телефон, на якому він почав клацати щось, підключивши "гарнітуру".
Ось зупинка "вулиця Народного Ополчення". На цій зупинці зазвичай і заповнюється салон тролейбуса. Останньою на наші двері зайшла висока худорлява людина, випучені очі, високий лоб, не дуже коротка стрижка темного волосся; погляд був такий, наче шукає, а кого б "розвести"?
Але у нас був сюрприз! На передні двері сів Ввічливий Контролер. Тож, виявилось це для нас вже після вулиці Смілянської...
Коли контроль дістався нашого майданчика - ми вже стояли на впускному світлофорі на площу.
Мені довелось знову діставати гаманця, по обидва боки від мене сиділи дівча, що купили квитки і закомпостували. А хлопчина тільки клацав щось на телефоні. П'яте сидіння пустувало.
Ось крізь стоячих у проході до нас підходить Контролер. Він тільки підняв свого значка, як я і дві дівчини навколо мене одразу підняли кожен свого права на проїзд. Хлопчина це помітив. Коли значок повернувся до нього, хлопчина утнув штуку, що йому зателефонували. Він сказав "подождите" і дивлячись на телефон сказав, що запізнюється і буде десь через 40 хвилин. В цей момент контролер на щось відволікся, а я помітив, що худорлявий тип, стиснувши щелепи, бурить поглядом цього хлопця. Хлопець же просто озирнувся на контроль і з якоюсь посмішкою продовжив клацати на телефоні. Контролер на нього подивився вдруге "Молодий чоловік, що у вас за проїзд?"
Ми вже рушили крізь площу. Хлопчина повільно дістає гаманця знову, дістає з нього того ж непробитого квитка. Контролер бере його, впевнюється, що коду немає і питає "Чому не закомпостували?"
-Кондуктор не дошел.
-А самі закомпостувати?
На це хлопчина трохи відтягнув нижню губу кудись вбік, наче жуйні тварини у мультиках, що готові повернути до рота те, що туди не влізло і стирчить з отвору. І промовив:
-Я не обязан.
Вау! Сенсей культури дає майстер-клас.
-Так може зараз міліцію викличемо? Вони-то знають, що ви зобов'язані це зробити.
-Вызывайте. - глузливо відповідає брюконосій.
-340 грвень тоді знайдете.
-Это мы посмотрим.
На що худорлява людина у дверей відповідає: "кондуктор вообще-то проходил".
Контролер тут же змінився і сказав хлопчині:
-Все, досить дурити голову. Досить вести себе. На вихід давай.
Двері відчиняються, трохи людей виходить, контролер теж і тримає рукою за двері.
Хлопчина підривається і виходить... але контролер за ним вже не дивиться і хлопчина завертає йому за спину і прилаштовується до кінця черги на посадку!
За нами під'їхала машина 8 маршруту, і контролер попрямував туди. А хлопчина сівши назад - одразу чкурнув на своє попереднє місце (бо всі хто сідав були "старенькими" - випускали людей з міжмайданчикового проходу).
Аж ось з натовпу знову матеріалізувалась худорлява людина.
-Контролера обманул? Думаешь умный? - вимовляє вона.
-А вы кто? - питає... молоднячок.
Зненацька з кищені худорлявого виринає посвідчення Київпасстрансу, схоже чи то на кондукторське, чи то на водіське, із зелененьким ґрадієнтом і опиняється у молодняка перед носом.
-И что вы мне сделаете?
"Нє, парніша шототы савсем абардзелло" - думаю я звичною фразою нашого сирецького мікрорайону.
На це водієкондуктор не зміг зреагувати, і вийшов на Освіти.
Моралофагам зараз добряче припікає, чи не так? Мені більше припекло з того, що людину треба урезонити, але шмаркля важко врезонюється сама.
Ну що ж... спробуємо підійти до питання нестандартно.
Між мною і ним вивільнилось сидіння. Я підсовуюсь ближче. І починаю.
-Слушай, классно ты так кондючку с контролем нагнул. Риспект.
Він підняв очі на мене з телефона.
-Даже тот пучеглазик сдулся. Я видел, у тебя угнали талон. А еще я видел, что у тебя в кошельке есть деньги, и предлагаю - купи новый у меня!
Хлопчина зненацька став озиратись, а я зі свого гаманця вже дістав "розсип".
-Да что ты байшкой крутишь как лошок на стреме оставленный, не очкуй, смотри сюда - перекриваю йому погляд веєром квитків, і він розуміючи, що зі своїм рюкзаком нікуди не зірветься нехотя повертається до мене мармизоньку. А я продовжую:
-Вот у меня есть парочка талонов на скоростной и на автобусы шестого парка, не подделка! А вот - красненький талон раритет - он еще с 2014 года залежался. Но действительный, не пи*жу, на зуб даю! А вот этот зелененький ходит сейчас в трамваях и автобусах. Та что ты реально как нездоровый какой-то - продовжую я "домінувати" - вот есть фиолетовые, эти стопудняк прокатят. У меня не "левак" за "гривнуписят", сам смотри голограмму - і акуратно наближаю квитка йому до очей.
-Ты, чо ох*ел? - спокійно питає ця шмаркля. Ну що ж, зараз впевнимо, що так. Трохи знижую голос і спокійно йому на вухо починаю псевдосторі у стилі "Бандитського Петербурга":
-Знач так, шнырек, здесь раён наш а не твой, и ты никто! Я все видел и слышал, Худой (показую на те місце, де стояв кондуктороводій) тоже с нами при делах потому что человек полезный, нам поверят. Кто нужен уволит даже задним числом, будешь еще должен и понты галимые кидать бушь кидать заплеванному потолку. Шо везешь видно еще когда твоя торба была у тебя на спиняке, а ты своими зеньками хлопал. Прилипло у тебя кое чего и выступало сильно, а это ни я, ни наши не прощаем, а Соломас тем более. Не переходи дорогу тем, с кем еще будешь иметь дело. Ты все понял? Объяснить немного по другому? Не вопрос.
Імпровізація у мене на "трійку" (якщо не на "кол"), але шмаркля, здається повірила, осіла. І, спокійно повертаючи голос у норму - завершую фразою "Вот и молодец, так какой цвет выбираешь?". Молодняк у ступорі від почутого.
Солом'янська площа, тролейбус відкриває двері. Молодняк підривається з місця. На ходу хапає свого рюкзака, звідки стирчить гаманець і давай накидати п'ятами!
Я вискакую і кричу навздогін:
- А талон чего не купил? Портфель закрой, кошелек потеряешь.
Хлоп біжить назад, вбік Севастопольської, гаман якимсь дивом не вислизає з кишені...
-------------

Пройшов місяць чи два. Я у гостях у однієї дівчини, (точніше на той момент вона була дещо більше, аніж дівчина, але це не принципово).
- Стасе, я ще трохи відпочину. Ти поки що можеш доїсти салат на кухні.
Йду на кухню, там стоїть миска овочевого салату. За пару годин до нас мають завітати гості, і практично все вже готове. Ну, а дівчині треба виспатись. Робота на Арт-Центр виснажує.
Ось уже трохи капусти на дні миски, як зненацька - дзвінок у домофон.
Підходжу, піднімаю слухавку. Одразу ж туди хтось щось нерозбірливо квакає.
Дві секунди пробую щось взагалі почути, але нічого окрім вуличного шуму.
-Хто?
Тут же трохи надривний голос:
-Почта, повторяю. Открывайте быстрее!
Розуміючи, що щось тут не те - вішаю слухавку. Йду до кімнати, але дівчина вже міцно спить.
Знову дзвінок у домофон. Знову "поштар". Зрештою, може це дійсно посилка, а мене дівчина не повідомила? Чи може це дійсно вимираючий вид - листоноша. Але чому тоді конкретно у нашу квартиру? Ок...
Мовчки запускаю, і починаю визирати у оглядник.
За півхвилини на майданчик піднімається... хлопчина. Зовнішньо виглядав доволі молодо - мав гладку шкіру без дефектів, широко розплющені коричневі очі, трохи привідкритого рота, де виднілись невеликі рівні зуби, тонкі губи, пухкі щоки, рівний ніс, помірна засмага, чорне волосся; за спиною на плечах (як, власне, і тоді) тримав доволі об'ємного рюкзака, чорний із жовтими смужками.
Підходить до сусідніх дверей. Дзвонить у дзвінок. Потім ще раз. Потім ще. І ще
"Ех, еще раз! Да еще раз! Да еще много-много-много-мноого раз!"
А він все дзвонить.
"Да еще мно-у-ого, много раз!"
Нарешті йому відкривають двері і він зі злістю "Ну чего так долго, скоро наши придут, надо готовиться".
Через півхвилини з тієї квартири донесеться жахливий дівчачий вереск. А ввечері туди стікатиметься "золота молодь" району.
Отакої.