Моя рідна мова / Мой родной язык Опции

[olex@]

Про мовну психотравму й українське ґетто.

Історія зі Скрипкою показала, що ще далеко не загоїлось там, де ми думали, що все позросталось. Знову раптово намалювалися «ми» і «вони».

» Нажмите, чтобы показать спойлер - нажмите опять, чтобы скрыть... «

Вирішила вперше розповісти про власний досвід україномовності, який завжди здавався мені очевидним для всіх, але сьогодні я вперше засумнівалась, спостерігаючи за категоричною «травлею» Скрипки. І подумала, що, можливо, потрібно сказати про це публічно. Мій пост більше для російськомовних моїх френдів, які не мали подібного пережиття. До того ж для мене це великий і досі не пережитий біль, і частково пояснює, чому Олег, для якого українська, до слова, навіть є не рідною, а вивченою, міг зірватися на таку емоційну некоректну репліку.

Отже, більшість україномовних дітей мого покоління (особливо центру і сходу) у свій спосіб пережили травму своєї україномовності і знають, що таке бути частиною українського ґетто в російському мовному і культурному морі. Я закінчила російську школу (батько вважав, що мене треба русифікувати, щоб підготувати до життя)… І ось ця школа життя була настільки жорстокою, що я досі ношу в голові рани і синці.

Україномовність у Києві – це коли ти дитиною виходив за поріг своєї київської квартири до школи і відразу ж, відразу відчував крижаний залізобетонний опір середовища. Найм’якіший вияв цього опору – ти інтуїтивно знаєш, що починаючи з ліфта, скрізь – у магазині, у дворі, школі, піонертаборі твоя українська – «нєкстаті», що це виклик, провокація для оточуючих, недоречна демонстрація скелету у шафі, тупе настоювання на цьому скелеті.

Це коли в тролейбусі мама говорить до тебе, п’ятирічної, українською, а чоловік в стоптаних сандалях з сусіднього місця каже: «он реп’ях до сраки прицепился бл.дь. Сколько же вас сюда приперлось, рагулей». Це коли ти називаєш своє ім’я, а тебе питають «А что за имя? Щирі украінци тіпа, да?». Це коли мама твоєї найближчої подруги каже твоїй мамі: «Мирослава хочет поступать в Шевченка на филфак? А вот я расстреляла бы всех сразу там, это же рассадник национализма». А твоя однокласниця, розповідаючи про поїздку в морський круіз, говорить: «С нами на корабле были дипломаты, интересно, что по-украински разговаривали... Не все украинцы жлобы, в основном, но не все». Це коли ти вступаєш в універ, потрапляєш нарешті в інше середовище (хоча б частково, маєш якусь підтримку) і твій сусід Володька, до якого ти заговорюєш українською питає: «Мира, а ты можеш не вы.бываться? Ты же вроде бы нормальный человек». Це коли тобі чотринадцять і маму викликають на розмову в КГБ за програму «Маруся Чурай», а бабуся звечора навіщось напрасовує мамі нічну сорочку у сумку на випадок арешту. Це коли директриса школи Зоя Сергіївна, викликавши маму до школи за якісь мої абсолютно невинні бешкети, какби вскольз на прощання каже: «Классный руководитель сообщила нам, что у вас в доме бывают гомосексуалисты и ранее судимые товарищи, поэтому я не знаю, что у нее там под чистенькой формой» (як я розумію, це про Параджанова). Одним словом, це тотально подвійне життя. Вдома – акторське письменницьке українське середовище, колядки, самвидав, в школі – ти російськомовна київська «дєвочка», хтось інший, вдаваний, не ти. І так десять років. Ви думаєте, що все це абсурд, ідіотизм і це не боляче? Що це не травма? Чи це пережите і загоєне в мені? Ви пишете пости про те, як сильно образив вас Скрипка своїм випадом? До речі, під час флешмобу #янебоюсьсказати я не раз думала про те, що всі сексуальні домагання, доторки дорослих чоловіків, різні посягання в підлітковому віці я навіть не згадую, хоч вони й були неодноразово. Для мене все перекрила мовна травма.
Пікетування Київської міської ради на підтримку проекту рішення про застосування української мови у сфері обслуговування. Київ, 20 квітня 2017 року

Пікетування Київської міської ради на підтримку проекту рішення про застосування української мови у сфері обслуговування. Київ, 20 квітня 2017 року

Я і десятки моїх знайомих україномовних пам’ятаємо кожну деталь, кожну підколку, хамство, кожен наш бій і кожну поразку на цих нескінченних барикадах. Ви не повірите, але я бачу україномовних людей перед тим, як вони відкриють рота. Ми навчились бачити і розпізнавати одне одного без слів, по очах. Так мало нас завжди було. Таким малим був і далі є наш український світ.

Перед цією агресією в дитинстві ти безсилий, незахищений, крихкий і тобі доводиться маневрувати, просити маму не говорити українською при дівчатах, бо дівчата кажуть, що це жлобство і ім’я твоє теж сільське. Мама у відповідь, лежачи з тобою в спальні плаче в темноті і каже: «Як так? Як мені моя дитина може таке казати? Господи, за що мені таке?» і ти відчуваєш, що твій світ розпинається в цьому мороці, відчуваєш, що єдина втіха – те, що цілу ніч ти не бачитимеш цього світу, школи, однокласників, маминих сліз, цієї всієї виснажливої битви, де ти наперед – жертва і де тобі не хочеться жити.

Ясна річ, що ці наші травми і неврози ми всі якось пережили, відрефлексували, витіснили, у мене не буває ніяких істерик, ніякого ідіотського кидання грошей в обличчя російськомовній касирці. Я не люблю сильних зворотів, категоричності, патріотичного пафосу, серед моїх найближчих друзів більше якраз російськомовних людей. Але мені хочеться, щоб мої російськомовні співвітчизники, сьогоднішні коментатори вчинку Скрипки ось ці мої травми і цей мій біль відчували, усвідомлювали, щоб вони у своїх оцінках, рішеннях, судженнях брали їх до уваги by default.

Після століть імперського катка варіант «а тепер давайте перегорнемо сторінку і з цього моменту хай буде мир, дружба, рівні можливості і політкоректність, а хто не погоджується з цим, той упоротий і національно озабочєний» – не працює. Це неможливо без проговорення, розуміння і усвідомлення вами того, що нам довелось пережити в кількох поколіннях. Тому, дорогі мої російськомовні друзі, інтелектуали, блогери, любимі колеги, перед тим, як судити Олега Скрипку – відчуйте будь ласка і наш біль, проникніться ним так, щоб ми це відчули. І тоді нас усіх попустить.

Скрипку жорстоко розпинати за його зрив.

Мені зрозумілі причини цього зриву. Олег один з тих, хто сам українізувався і став одним з кількох людей, які почали українське культурне відродження. Він бився і б’ється з цим опором шоубізнесового, медійного середовища довгі десятиліття. І це страшенно виснажливо, особливо коли ти кладеш на це життя. Для Скрипки російськомовність – гірка реальність постколоніалізму, портал російської культури і, як би нам не хотілося це визнавати, частково пожива, клей для ідей «русского міра» і російської державності. Я погоджуюся з ним у тому, що або наша національна революція поступово, нашими з вами спільними зусиллями, нашим порозумінням переможе, або між нами далі буде «трещина, замазанная густым пафосом» і вже наші діти, всі – і російськомовні, і україномовні – стануть одним великим ґетто в російському світі.

Мирослава Барчук, українська журналістка та телеведуча
з.і. Це правда. Не збираюся виправдовувати Олега Скрипку, тим більше, що коли грав проти нього в КВН - ФЕПС і ВТ vs радіофаку, спілкувалися виключно російською. Можна списати на те, що він був в образі Остапа Бендера, але це слабке виправдання.
Реально, на власному досвіді можу стверджувати, що Київ 80-х - був русифікованим містом і україномовність була серйозним викликом: або ти селюк, або ти націоналіст. Я мав певні проблеми з цим, бо російську мову вчив у школі, багато читав, але не розмовляв. Тому мені знадобився майже рік, щоб я, нарешті, зміг вільно володіти "язиком".
При всьому тому, мешкаючи спільно з мадярами в гуртожитку, намагався якось вивчити угорську.
(Бо ж скільки мов ти знаєш, стільки ти людина.)
Та йдеться не про те. А про мовний тиск. Свою українськість ти мусив приховувати, бо, бачте, незручно іншим. Математику, яку роками в школі вивчав українською, треба було перекладати на російську. А це складно - похідна є похідна, а не проізводная
І що смішно - я не був винятком. Зі мною в гуртожитку жили студенти - українські діти з усієї України, які, як я розумію тепер, теж, певною мірою потерпали.
Як зараз пам'ятаю слова моєї співгрупниці, коли затинаючись, я хотів щось сказати російською;
- Не бійся, говори українською, я своя.
Тоді не йшлося про політику, ми не думали про неї, про те, чому, чорт забирай!, ми приймаємо ці правила гри. Але відтоді у мені щось повернулося. І всюди, де було можливо, я говорив рідною мовою.
У Скрипки процес національної ідентифікації був складнішим. І українська його - набута мова.
І, в принципі, він має підстави звинувачувати інших в дебілізмі, бо сам зміг не лише вивчити, а й стати частиною української культури у більш важчі часи.
А після 25 років існування вже незалежної України, де державною мовою є українська, дійсно, не вивчити її здатні лише ідіоти, перепрошую за мою французьку.
з.і.2 Прошу вірно зрозуміти - ніхто не забороняє розмовляти російською, Боже збав. Але знати і вміти говорити мовою держави, в якій живеш - це обов'язково. Інакше, ти абсолютно не поважаєш ані народ, ані історію, ані культуру. Який сенс тоді мешкати тут?
Хоча, якщо дебіл, то є варіанти.

Сообщение отредактировал olex@ - Apr 25 2017, 12:32

[tamagochy]

завтрак
Происходит от праслав. *zajutrъkъ или *zautrъkъ, от кот. в числе прочего произошли: др.-русск. заутрокъ, завтрокать (Домостр.), русск. завтрак, за́втракать, сербохорв. за̀jутрак (род. п. за̀jута̑рка) «завтрак», словенск. zȃjtrk, чешск. zejtrek (род. п. -trka), словацк. zajtrak «завтрашний день», польск. zajutrek (род. п. -trka). Производное от завтра (из *za + *utro).

налог
Происходит от глагола налагать (наложить), из на- + -ложить, от праслав. *ložiti, от кот. в числе прочего произошли: церк.-слав. ложити, ложѫ, укр. ложи́ти, сербохорв. поло̀жити, словенск. iz-ložнti «выгрузить», чешск. -ložiti, польск. łożyć, в.-луж. ɫožić. Кауз. от лежать; ср. готск. lagjan, др.-исл. leggia «класть», др.-в.-нем. leggan.

взрыв
Происходит от гл. взрывать (взорвать) из вз- + рвать, далее от праслав. *rъvātī, от кот. в числе прочего произошли: др.-русск. ръвати, ръву, сербск.-церк.-слав. ръвати, ръвѫ, русск. рвать, укр. (i)рва́ти, (i)рву, белор. iрва́ць, болг. ръ́вам, сербохорв. р̀вати, р̀ве̑м се «бороться», р̀вати «напрягаться», словенск. rvбti, rъjem «вырывать, дёргать», чешск. rvбt «рвать», словацк. rvаť, польск. rwać, rwę, в.-луж. rwać, н.-луж. rwaś; восходит к праиндоевр. *reue-. Родственно лит. ravė́ti, raviщ «полоть», латышск. ravкt, др.-инд. rбvati «разбивает, дробит», прич. rutбs, лат. ruō, -еrе «разрывать, раскапывать», rutrum «лопата», греч. ἐρυσίχθων «разгребающий землю», ирл. ruam «заступ» (*roumā).

утро
Происходит от праслав. *jutrо, от кот. в числе прочего произошли: др.-русск. ѹтро, ст.-слав. ѹтро (др.-греч. ὄρθρος), наряду с ютро, болг. у́тро, сербохорв. jу̏тро, словенск. jъtro, чешск. jitro, словацк., польск., в.-луж. jutro, н.-луж. jutšo, полабск. jдutrǘ. Этимология затруднительна. Праслав. *jutrо сближали с лит. jaũ «уже». С др. стороны, пытались связать слав. *jutro, первонач. якобы «время запрягать», со шв. диал. цkt «определенная продолжительность работы между одной едой и другой», норв. шykt (прагерм. *jaukiюo^ «запрягание»), др.-инд. yṓktram «верёвка, подпруга», авест. уаōхǝđrа- «(воинское) запрягание», далее — с лат. iugum (см. иго). Ср. знач. греч. βουλῡτός «вечер», буквально «время распрягания быков», др.-инд. samgavб- «предобеденное время», буквально «время, когда сгоняют крупный рогатый скот». Менее вероятно сравнение *jutrо с лит. jautrщs «чувствительный, бдительный», латышск. jаutrs «весёлый, бодрый» (см. близкие формы на очути́ться, ощуща́ть). Наряду с *jutrо реконструируют также праслав. *ustrо на основе ст.-слав. заоустра (согласно Северьянову, — описки), а также др.-польск. justrzenka, макед. застра «завтра». Только для этого недостаточно достоверного *ustrо можно ставить вопрос о родстве с лит. aušrа «заря», греч. αὔριον «завтра», др.-в.-нем. ost(a)ra «пасха», др.-инд. usrбs «утренний». Менее вероятно родство *jutrо с греч. ἀυγή «блеск, дневной свет», алб. agume «утренняя заря» или, наконец, с готск. ūhtwō «рассвет».

движение
От др.-русск. движениѥ «движение» (κίνησις), далее из ст.-слав. двищи «двигать», от праслав. *dviťi «поднимать, двигать вверх».

хорошо
Происходит от прилагательного хороший, далее от др.-русск. хорошь (с XIII в.), ср.: укр. хоро́ший, белор. харашы́цца «хвастать, чваниться». Наиболее вероятно предположение о происхождении из сокращенной формы на -шь от хоро́брый.

труд
Происходит от праслав. *trudъ, от кот. в числе прочего произошли: др.-русск. трудъ «труд, работа, рвение, забота, страдание, скорбь», ст.-слав. трѹдъ (греч. πόνος, ἀγών); ср.: укр. труд, болг. труд, сербохорв. тру̑д (род. п. тру̀да), словенск. trȗd, чешск., слвц. trud, польск. trud. Родственно лит. triū̃sas м. «работа, хлопоты», triū̃sti, triūsiщ «хлопотать», латышск. trau^ds «хрупкий», ср.-в.-нем. dro^ʒ м. «тяжесть, тягота, досада», готск. us-юriutan «отягощать», др.-исл. юraut ж. «испытание, беда, искушение», лат. trūdō, -еrе «толкать, теснить», ирл. trot «спор» (*trudno-), troscaim «пощусь» (*trudskō), алб. treth «обрезаю» (*treu̯dō).

страна
Происходит от церк.-слав. страна, далее из праслав. *storna, от кот. в числе прочего произошли: др.-русск. сторона, ст.-слав. страна (др.-греч. χώρα, περίχωρος), русск., укр. сторона́, болг. страна́, сербохорв. стра́на (вин. стра̑ну), словенск. strбna, чешск., словацк. strana, польск. strona, в.-луж., н.-луж. strona, полабск. stбrna. Русск. страна — вместо исконного сторона́. Сюда же стра́нник, др.-русск. стороньникъ — то же, ст.-слав. страньникъ (др.греч. ξένος), а также странный — ст.-слав. страньнъ (ξένος).

можешь теперь дать этимологию слов из украинского столбика и мы поговорим более детально

Источник этого есть?
А то получается что только русский и есть славянский, а все остальнае нет(нет!). Очень попахивает поздним Задорновым...