9 мая. Ещё праздник?, Забудем ли мы своё прошлое? Опции

[Pavlo_Taiko]

В этой картинке прекрасно все.
От Сербского флага вместо российского, до немца с гранатой защищающего ветеранов..

[ЛиС]

У 1945 році владою було прийняте рішення вперше після визволення Києва провести військовий парад до дня 1 Травня, як це завжди було у довоєнні роки.

На той час єдино можливим місцем проведення параду в центрі Києва була вулиця Володимирська - Хрещатик ще лежав у руїнах. Досвід проведення парадів на цій вулиці був – там проходили усі паради до перенесення у 1934р. столиці з Харкова до Києва.

1 травня 1945 року війська шикувались на площі Богдана Хмельницького, там приймав парад його командувач, а далі техніка і війська проходили по вул.Володимирській у бік бульвару Т.Шевченка. Урядова трибуна була встановлена перед Оперним театром, кияни спостерігали за парадом, стоячи на тротуарах вулиці Володимирської.

Але вже Парад Перемоги у Києві в липні 1945р. проходив на Хрещатику, хоч і обабіч стояли остови зруйнованих будівель, але проїжджу частині вулиці на той час розчистили достатньо для проходу військової техніки і колон військовослужбовців.

І усі подальші військові паради у Києві проходили вже на Хрещатику.


Генерала Василя Пилиповича Герасименко історія майже не згадує. А даремно. Бо людиною він був дуже цікавою.

Уродженець Черкащини, від червоноармійця дослужився до генеральського звання у Червоній Армії, чесно воював, бив гітлерівців, не стелився перед вищим командуванням. Командував спершу 21-ю, 13-ю, потім 28-ю арміями. І ніби навмисно підкреслював те, що він українець, у спілкуванні із партійним керівництвом і колегами-генералами завжди намагався розмовляти українською. За це інші генерали, наприклад Конєв і Толбухін, між собою звали його «хохлом» і мали з ним не дуже приязні стосунки. Однак, мабуть, саме через це він був ідеальною фігурою для призначення на посаду наркома оборони Української РСР.

Під час війни Сталін починає експлуатувати ідею національної ідентичності, щоб згуртувати людей у війні проти німців. Так з’являються українські і білоруські фронти, кавказькі дивізії, орден Богдана Хмельницького, а вірш В.Сосюри «Любіть Україну», написаний у 1944р., сенсаційно отримує Сталінську премію (правда, на початку 1950-х він був затаврований, як «буржуазно-націоналістичний»…).

В майбутній ООН Сталін планував відвести Україні (як і Білорусії) роль держави-співзасновника, з цією метою Кремль вперше почав говорити про УРСР як про «украинское государство в составе социалистических республик», а раз так, то у 1944 році як атрибут державності створюються наркомати закордонних справ УРСР (на чолі з письменником О.Корнійчуком) і оборони УРСР – наркомом останнього призначають командувача Київським військовим округом генерала В.Герасименка.

В той момент генерал В.Герасименко всерйоз сприйняв ідею створення українських національних збройних сил (по типу Армії Людової у Польщі).

Він планує організувати військове життя в УРСР на засадах радянського, але ж українського патріотизму. Історики кажуть що Герасименко навіть розробляв окрему форму, в яку мають одягти українську армію. Але Москва бачила у наркоматі декорацію, не більше того, і командувати військами, дислокованими на території республіки, наркомат права не отримав! Усі проекти Василя Герасименка були заборонені, і йому дали санкцію лише на формування аж …роти почесної варти…

У 1945 році Герасименко пише листа Сталіну, в якому нарікає на невизначеність власних прав і обов’язків, як наркома оборони Радянської України. Відповідь на цей лист була своєрідною, – сталінською. У липні 1945 року Герасименка звільняють з посади командувача Київського військового округу, яку він обіймав паралельно із посадою наркома. А у жовтні того ж року набрав чинність Статут OOН, УРСР стала країною-засновницею та членом цієї міжнародної організації (і це був додатковий голос, важливий для Сталіна), відтак демонстрація суверенності України була вже нікому не потрібна. І генерал Герасименко втрачає свою посаду, його переводять із пониженням на посаду заступника командувача Прибалтійського військового округу. У Ризі Герасименко пробув до лютого1947р., відтак його послали на перепідготовку на Вищі академічні курси при військовій академії ім. Ворошилова. З травня 1949р., після закінчення курсів, він знову в Ризі. У вересні 1953р.звільнений у запас за станом здоров’я. Кар‘єра бойового генерала на тому закінчилась.

Нового наркома оборони УРСР не призначають, і у 1946 році наркомат оборони УРСР припиняє свою діяльність. ​Навіть згадувати про те, що такий наркомат колись був, заборонялося аж до 1990 року…
Цікаво, що з 1953-го і до 1978 року у Конституції УРСР був рядок про «Міністерство оборони УРСР», на який ніхто не звертав уваги (як, власне, і на саму Конституцію).

Василь Пилипович Герасименко, людина освічена, на відміну від багатьох радянських солдафонів, шанувальник театру і літератури, у котрого вдома регулярно гостювали українські актори і письменники, у повоєнні роки жив життям непомітного військового пенсіонера.

Він помер 13 лютого 1961 року у Києві. Похований на Лук’янівському військовому кладовищі (ділянка № 2).