Культура і політика, Чи є межа між творчістю і громадянською позицією? Опции

[olex@]

Навіяно флеймом з Новин України.
Намагаюся вирішити одне питання.
Скажімо, є реально крутий митець.
Байдуже, художник, філософ, актор, співак.
Його гра талановита, спів заворожує, картини полонять уяву.
І тут раптово і зненацька з-за рогу з'являється політика,
(раніше у нього вистачало розуму не втручатися в неї),
і мій улюблений мистець починає верзти таке, що ні на які вуха не налазить.
Якщо говорити про нинішню ситуацію, то прикладів аж забагато -
починаючи з Олега Табакова і закінчуючи Валентином Гафтом.
Та не хочеться зводити тему до таких, зрештою, дріб'язкових фігур.
Одним з моїх найбільших потрясінь був Карл Густав Юнг та Мартін Гайдеггер.
До цього часу я не маю чіткої позиції, бо розумію, що світ не чорно-білий
Але...
Люди чинять інакше за набагато менші гріхи

» Нажмите, чтобы показать спойлер - нажмите опять, чтобы скрыть... «

«Он был необычайно интересным мужчиной с прекрасным чувством юмора. Чем он еще занимался, меня совершенно не интересует». Так говорила шведская кинодива конца 1930-х – начала 1940-х Сара Леандер о Йозефе Геббельсе. Министр пропаганды Третьего рейха, пожалуй, в особом представлении не требуется. А вот о мировой знаменитости военных лет стоит вспомнить. Ее талант и внешность были настолько востребованы у европейских зрителей, что даже после войны парижанки просили парикмахеров сделать укладку a’la Леандер. Иосиф Бродский писал, что, увидев ее раз в роли Марии Стюарт в трофейном фильме, он всю жизнь пронес с собой образ актрисы как идеал женской красоты.

Но все-таки своей славе Сара Леандер обязана нацистам. Контракт с актрисой немецкий киноконцерн UFA заключил, когда он был уже под контролем ведомства Геббельса. Тогда по количеству производимых фильмов Третий рейх был в мировых лидерах. И всего лишь каждая десятая картина была пропагандистской или антисемитской. Упор делался на исторические фильмы, мелодрамы и комедии, чтобы создавать у населения эффект спокойного благополучия. Леандер снималась именно в таких.

Сейчас, возможно, малопонятен секрет успеха актрисы. Но ее очарование даже вне съемочной площадки было настолько сильным, что гонорары немцы ей платили большей частью в шведских кронах. Благодаря дружбе с Геббельсом и его связям Сара Леандер по бросовой цене прикупила замок под Стокгольмом с участком в 59 гектаров.

За это Леандер все-таки пришлось поработать на идеологическом фронте. Она участвовала в многочисленных концертах на фоне свастики, раздавала автографы на параде, посвященном взятию немцами Парижа, собирала пожертвования на зимнее обмундирование для вермахта.

Возможно, комплимент Геббельсу актриса бросила невзначай, но он стал выражением того, что сейчас в Украине принято называть гражданской позицией. В 1943-м Сара Леандер вернулась в Стокгольм. По версии актрисы, она не захотела принимать германское гражданство, чего потребовал Гитлер. Но несмотря на это, дома коллеги встретили ее не просто холодно – ей устроили бойкот. Тихий, без газетной шумихи и тем более без политических заявлений. С ней просто никто не хотел появляться на сцене или в кадре. И это за полтора года до разгрома Германии и при том, что нейтральная Швеция активно сбывала Рейху стратегическое сырье, в частности, железную руду.

Ненадолго Леандер пробилась на шведское радио. Однако после войны ее приняла только родина ее славы – Германия (конечно, западная). А в Стокгольме на сцену бывшая звезда смогла выйти уже в преклонном возрасте. Для публики она была просто музейным экспонатом.

Еще более драматичной была судьба чешской киноактрисы Лиды Бааровой. Ее тоже угораздило переехать в Берлин и начать завоевывать экраны Рейха. Да еще и закрутить роман с тем же Геббельсом. Ей ведь тоже не было дела до «дел» министра.

После войны с родными Лиды в Праге прервали отношения все знакомые, а соседи перестали здороваться. От такого «признания» Бааровой на родине ее сестра покончила с собой, а мама не пережила инфаркт.

О Саре Леандер и Лиде Бааровой последние два года вспоминается, когда очередная звезда из Москвы или вообще из Советского Союза пытается «подарить праздник» на украинской сцене. И недоумевает, когда ее, эту звезду, сюда не пускают – что такое? Я ведь вне политики! Пусть люди отвлекутся и просто отдохнут!

Ба більше, інколи мені буває страшно, коли я починаю думати,
жив би Висоцький - був би він ватою?
а Віктор Цой?
Андрій Сахаров?

Де та межа, коли політика настільки забруднює людину, що ти не хочеш знатися з нею, незважаючи на всю глибину його розуму чи таланту?
Чи я повинен відкинути всю ту дурню, що несе мій геніальний виконавець і слухати чи дивитися відсторонено? Але ж, сука, не виходить
Що порадите?

[olex@]

Думаю, только честно ответив себе на этот вопрос, можно как-то двигаться со своими размышлениями дальше) У всех со взглядами что-то не так. Я например, хоть и не поддерживаю ватные и вышиватные движения, понимаю, что пропаганда все равно оказывает на меня большое влияние. Я не владею "сливками" информации и уверен, что в реальности все обстоит абсолютно по-другому, чем принято считать. Вряд ли мы видим корни проблем и что за ними стоит. А если упремся в свою, а точнее навязанную нам окружением позицию, то будем топтаться на месте и отстаивать чужие интересы.

Завжди є стрижень, морально-етичні підвалини, сенс яких простий і зрозумілий всім.
Можна скористатися декалогом, христовими заповідями чи моральним кодексом будівника комунізму.
Адже базові принципи одні і ті ж.

» Нажмите, чтобы показать спойлер - нажмите опять, чтобы скрыть... «

Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!
Не вбивай!
Не чини перелюбу!
Не кради!
Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!
Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого

Це буде осердя і навколо нього можна творити своє поле, свій світогляд.
Необов'язково мати якісь вершки інформації чи таємний доступ до неї, щоб перевірити правдивість.
Але уважай, світ недосконалий, люди слабкі.
Має значення лише ти сам і твоє відношення до світу і до людей.

[Стас]

Завжди є стрижень, морально-етичні підвалини, сенс яких простий і зрозумілий всім.
Можна скористатися декалогом, христовими заповідями чи моральним кодексом будівника комунізму.
Адже базові принципи одні і ті ж.
Це буде осердя і навколо нього можна творити своє поле, свій світогляд.
Необов'язково мати якісь вершки інформації чи таємний доступ до неї, щоб перевірити правдивість.
Але уважай, світ недосконалий, люди слабкі.
Має значення лише ти сам і твоє відношення до світу і до людей.

Базові принципи у людей сильно відрізняються. Як на мене у стародавніх релігій, осердя було по-краще ніж у іудейських. Це простий принцип - жити за власний рахунок. Більшість українців і россіян, на жаль - християне . В них однакове осердя, але маючи протилежні точки зору на деякі питання, вони впевненні у власній правоті, як і в тому, що вони самі сформували світогляд. Кажучі про інформацію я мав на увазі ті речі, які ми взагалі не знаємо.
До речі, чим відрізняється декалог від х. заповідей? Від вас вперше почув це слово, загуглив - здається теж саме.

Сообщение отредактировал Стас - Jul 24 2017, 16:09

[olex@]

До речі, чим відрізняється декалог від х. заповідей? Від вас вперше почув це слово, загуглив - здається теж саме.

Декалог - 10 Моісеєвих заповідей

Де́сять за́повідей (Декалог або Закон Божий) (євр.: עשרת הדברות «асерет-ха-діброт», грец. δέκα λόγοι; дослівно: десятислів'я) — вказівки, десять основних законів, котрі, за текстом П'ятикнижжя, або Тора, були дані самим Богом Мойсею на горі Синай приблизно через п'ятдесят днів після того, як євреї залишили Єгипет (Вих. 20:3-17). Заповіді, як оповідається, були зафіксовані на кам'яних скрижалях.

А Заповіді Ісуса Христа

Евангельские заповеди, Заповеди Христовы — духовно-нравственные указатели на пути в Царство Божие, проповеданные Иисусом Христом своим ученикам и последователям. Согласно христианским святым учителям и преподобным отцам исполнение Евангельских заповедей необходимо для спасения человека (получения им вечной жизни)

Питання, дійсно, глибше, ніж видається. Ба більше, моральні норми змінювалися повсякчасно.
Тим не менше, прості ясні речі залишилися неухильними.
Інша справа, що робити з порушеннями.
Тобто, якщо вищою владою абсолютно ігнорується принцип "не вкради", "не свідчи неправдиво", "не жадай чужого...", то чи маємо ми право судити їх? "Кто я — червь дрожащий или право имею?!"

Сообщение отредактировал olex@ - Jul 24 2017, 16:30

[olex@]

«Абстрактний Цой» і його негаразди

Нещодавно український довколаінтелектуальний простір сколихнула дискусія, яку можна було б приблизно охрестити «проблемою Цоя». Хоча дискусія зосередилася передусім на іменах «великих бардів», на зразок Цоя та Висоцького, загалом було зрозуміло, що йдеться не тільки про них. Питання, якому була присвячена ця дискусія, можна сформулювати більш загально: «Варто чи не варто нам відмовитися від «великих імен російської культури», включно з тими, які, начебто, були опозиційними до домінантної совєтської ідеології та не ставилися вороже, принаймні експліцитно, до України та українців?» Відповідь на це питання поділила українських інтелектуалів на дві протиборчі сторони, які можна, знову ж таки досить умовно, назвати «прихильниками В’ятровича» (який закликав відмовитись від «Цоя/Висоцького») та «прихильниками Кокотюхи» (що закликав поставитися до цих постатей більш толерантно, ба навіть вказав на певну позитивну роль, яку вони відіграли як у совєтські часи, так і пізніше, зокрема під час Майдану 2013-2014). Послухавши розумних людей, я вирішив докинути кілька тез до обговорюваного зі своєї жижекіансько-лаканіанської tour d’ébène.

» Нажмите, чтобы показать спойлер - нажмите опять, чтобы скрыть... «

Загалом мені здається, що більша частина непорозуміння між умовним «В’ятровичем» та умовним «Кокотюхою» базується на тому, що об’єкти, про які вони ведуть мову, є засадничо різними. Тоді як прихильникам толерантного підходу йдеться передусім про «конкретних» Цоя та Висоцького, як про їхню творчість, так і про самі ці постаті, якими захоплювалися і на піснях яких виросли цілі покоління совєтських людей, в тому числі, частково і ті люди, які беруть участь у дискусії, прихильники протилежного табору наголошують перш за все на «абстрактній» структурі російського (культурного) імперіалізму/колоніалізму, через яку ці постаті та їхня творчість сприймалися і сприймаються (хоч часто мимовільно, на рівні такого собі «габітусу») українською аудиторією. Однак наскільки «конкретною» є ця конкретність, і наскільки «абстрактною» абстрактність?

Гадаю, уся дискусія постане в цілком новому світлі, якщо ми, за прикладом Славоя Жижека, який у цьому випадку посилається на Геґеля, відмовимося від інтуїтивного розуміння цих понять і повернемо їх навспак. Як стверджує Жижек (можливо помилково, але в цьому випадку це неважливо), для Геґеля саме будь-яка річ у її безпосередній присутності є абстрактною. Вона набуває конкретності тільки тоді, коли ми поміщаємо її у ширший контекст, який, обрамлюючи її, визначає її істинне значення. Іншими словами, з такої жижекіансько-геґельянської перспективи, пристрасно захищаючи «великих російських бардів», табір Кокотюхи насправді захищає абстрактних Цоя чи Висоцького, ігноруючи при цьому те місце, яке вони займають у загальній структурі російського колоніалізму, тобто те, як ця загальна структура (хочуть вони цього чи ні) “наддетермінує” і надає цілком нового (надлишкового) значення навіть тим культурним феноменам, які свого часу були аполітично-нейтральними або й навіть опозиційними до неї, роблячи їх відтак по-геґельянському конкретними.

Тут потрібно в першу чергу взяти до уваги, що колоніалізм, як, врешті і будь-яка форма панування, оперує не лише за допомогою грубої сили (військове вторгнення, терор, поліцейська брутальність, заборони і т. д.), але й за допомогою сили «м’якої». Власне ця друга є для колонізатора значно важливішою, адже тривале покладання виключно на грубу силу виснажує саму метрополію і робить панування над колонією у довготерміновій перспективі неможливим чи, принаймні, вкрай проблематичним. Саме тому колонізатору завжди йдеться про те, щоб звабити колонізованого, і тут першорядна роль відводиться «великій культурі метрополії», завдання якої — захопити бажання колонізованого, засліпити його щодо його власної позиції й лібідально інтегрувати його в обмін із імперськими символічними наративами, іншими словами, зробити так, щоб колонізований не просто об’єктивно скорявся перед силою колонізатора, але й отримував суб’єктивну насолоду від його культурних продуктів та символів (тобто, в певному сенсі, і від свого власного поневолення).

Відтак ми бачимо, що в ситуації колоніалізму йдеться не лише про панування й підкорення, але завжди також про бажання та насолоду. Власне цієї другої частини колоніального спадку позбутися часто набагато складніше, аніж самого політичного підпорядкування, що чудово ілюструє як сучасний стан України загалом, так і дискусія довкола «Цоя/Висоцького» зокрема. Захищаючи «великих російських бардів», прихильники табору Кокотюхи насправді, об’єктивно, захищають своє право й далі насолоджуватися культурою метрополії, однак із певної зовнішньої «мета-позиції», яка, на їхню думку, не ставитиме їх у позицію колонізованого. Правда, однак, полягає у тому, що в умовах (пост)колоніалізму така «об’єктивна», «стороння» позиція є неможливою. Іншими словами, «абстрактного Цоя», яким захоплюється та в оборону якого виступає табір Кокотюхи, не існує. Він завжди вже (не зважаючи на те, усвідомлюємо ми це чи ні) «уконкретнений» ширшою структурою владних відносин, тобто завжди вже забруднений певною імперською плямою, яка продукує надлишкове задоволення і залучає бажання колонізованого у символічні дискурси імперії. Ми ніколи (чи, вірніше, ще довго) не зможемо насолоджуватися великими російськими виконавцями та письменниками так, як ми насолоджуємося виконавцями та письменниками англійськими, французькими або норвезькими, тобто ми ніколи не зможемо провести чітку межу між, скажімо, Достоєвським як великим європейським романістом і Достоєвським як (можливо, мимовільним) знаряддям культурної колонізації та русифікації (власне, тут аполітичність, дисидентськість або інші інтенції самого автора чи характеристики його творів часто не відіграють жодної ролі; в умовах колоніалізму навіть такі безсторонні феномени як, наприклад, наукові відкриття є знаряддями колонізатора тією мірою, якою вони викликають у колонізованого відчуття гордості за «наші досягнення», тобто захоплюють його бажання і інтегрують його суб’єктивність у спільний простір, здомінований імперськими цінностями та імперативами, або ж, навпаки, використовуються для зміцнення його комплексу меншовартості та підсилення панівних імперських ієрархій — прогрес за визначенням належить метрополії, у порівнянні з нею колонізований завжди відсталий і може хіба (та навіть повинен) з усіх сил намагатися стати таким, як його колонізатор, відмовившись в процесі від власної культурної ідентичності, тобто, знову ж таки, підкорившись).

Такий мотив бажання/насолоди досконало пояснює, чому постколоніальному суб’єкту часто так важко відмовитись від імперського спадку, попри те, що експліцитно він аж ніяк не ідентифікує себе з колишньою метрополією або й навіть ставиться до неї цілком вороже. Імперська насолода, про яку йшлося вище, є своєрідним інтерналізованим колоніалізмом. Постколоніальний суб’єкт сприймає цей уламок імперії в собі як частину свого найінтимнішого «я», як вкрай важливу складову свого внутрішнього символічного світу (це пісні, на яких він виріс, книжки та фільми, які сформували його світогляд і т. д., вони асоціюються у нього з безліччю аспектів його власної персональної історії, тобто історії, яку він сам розповідає собі про себе, яка допомагає йому to make sense of the world), відтак не дивно, що кожна спроба позбавити його цих продуктів, символів та наративів сприймається ним як зазіхання на його інтимну насолоду, на яку, як він свято переконаний, він цілком має право.

Тож чи означає це, що нам варто викинути платівки Висоцького на смітник, а романи Достоєвського безжалісно спалити? Мені здається, що така чисто зовнішня заборона, навіть якби вона була можливою в принципі, виявилася б контрпродуктивною на практиці. Значно радикальніший крок полягав би у своєрідній «вторинній наддетермінації», тобто в установленні певної нової символічної дистанції до культурних продуктів колишньої метрополії, яка дозволила б нам і далі приватно насолоджуватися ними, однак не з уявної нейтральної «мета-позиції», яка, як ми вже бачили, є неможливою і лише маскує нашу подальшу залученість у символічні наративи імперії, а саме з позиції постколонізованого, який, слухаючи Цоя чи Висоцького, водночас ні на мить не забуває, що має справу з культурними продуктами, які, серед іншого, були й знаряддями його власного поневолення. Іншими словами, слідуючи Лакану, нам треба визнати, що «метамови не існує», що наша ситуація є ситуацією своєрідного vel у лаканівському значенні цього слова, вимушеного вибору, де нам доведеться обрати між однією з двох можливих позицій і діяти відповідно. Тобто доведеться знайти в собі сили перетворити абстрактного Цоя на конкретного, у тому сенсі, якого цим термінам надавав Геґель.

Павло Швед

Сообщение отредактировал olex@ - Jun 7 2018, 9:28

[drone]

Какой же бред писали эти тоталитаристы

«Из всех партий, — справедливо говорил наш Иосиф Дицген, — самая гнусная есть партия середины...
Как в политике партии все более и более группируются в два только лагеря... так и наука делится на два основных класса (Generalklassen); там — метафизики, здесь — физики или материалисты [И здесь неловкое, неточное выражение: вместо «метафизики» надо было сказать «идеалисты». И. Дицген сам противополагает в других местах метафизиков диалектикам.]. Промежуточные элементы и примиренческие шарлатаны со всяческими кличками, спиритуалисты, сенсуалисты, реалисты и т. д. и т. д., падают на своем пути то в то, то в другое течение. Мы требуем решительности, мы хотим ясности. Идеалистами [Заметьте, что И. Дицген уже поправился и объяснил точнее, какова партия врагов материализма.] называют себя реакционные мракобесы (Retraitebläser), а материалистами должны называться все те, которые стремятся к освобождению человеческого ума от метафизической тарабарщины... Если мы сравним обе партии с прочным и текучим, то посередине лежит нечто кашеподобное»

http://istmat.info/node/39563

[olex@]

Колись в далекій юності прочитав "Одинокий голос человека" Андрія Платонова.
По-перше, був вражений прозою письменника. Це було так неймовірно свіжо і чудно.
Ніколи досі я не читав щось подібне російською мовою.
Це те, що насправді ще не випалила війна і за що я люблю Росію.
Але годі ліричних відступів.
Здавалося, що книгу неможливо відтворити в кіно. Але таке сталося.
Вся буремна душа Платонова проявилася у стрічці Олександра Сокурова, що чудом була врятована і пролежала років 10 у тайниках.
Я був приголомшений. Сказати, що я почав його поважати, не сказати нічого.
Все, що я потім дивився, лише підтверджувало його талант.
І сумління, бо він чи не перший з росіян почав просити, ба навіть благати, Путіна помилувати Сєнцова.

Путин напомнил Сокурову, что Сенцов осужден не за творчество, а за терроризм

» Нажмите, чтобы показать спойлер - нажмите опять, чтобы скрыть... «

Российский режиссер Александр Сокуров обратился к президенту РФ Владимиру Путину с просьбой пересмотреть судебное решение в отношении осужденного к 20 годам лишения свободы украинцу Олегу Сенцову. На что Путин ответил: "Сенцов фактически посвятил жизнь террористической деятельности". Это вызвало дискуссию в ходе совместного заседания Совета по культуре и искусству и Совета по русскому языку в Петербурге, сообщает Росбалт.

"Он режиссер, мы должны были бы с ним соревноваться на фестивалях, но вместо этого он сидит в холодной российской тюрьме", – отметил Сокуров.

Путин ответил, что вопрос Сенцова может решить только суд. "И он осужден не за творчество, а за то, что взял на себя совсем другие функции, как утверждают органы следствия и суд. А именно – фактически посвятил жизнь террористической деятельности", – заявил президент РФ.

Сокуров перебил фразой Путина о том, что в деле Сенцова была политическая коллизия.

"Дело не в том, что он думает. Дело в его намерениях и подготовке противоправных действий, в результате которых могли пострадать наши граждане", – ответил президент РФ.

"Но по-русски и по-христиански милосердие должно быть выше справедливости", – не отступал Сокуров.

"По-русски и по-христиански мы не можем без решения суда. Повторю еще раз: никто его не осуждал за взгляды и позицию. Осуждение произошло из-за его намерений, которые могли привести к действиям террористического характера", – продолжил Путин.

Сокуров добавил, что на Сенцове "нет смертей".

"Слава Богу, что нет. Но могли быть, если бы ему позволили осуществить его намерения. Но спасибо, что вы обратили на это внимание", – завершил диалог Путин.

Как сообщалось ранее, украинского режиссера Сенцова задержали сотрудники ФСБ в Крыму весной 2014 года. Его этапировали в Россию, где судили по сфабрикованному обвинению в организации терактов и поджогов офисов партий на полуострове.

В декабре 2014 года в Генпрокуратуре России заявили, что Сенцов является гражданином РФ, поскольку после аннексии полуострова он не изъявил желания сохранить другое гражданство.

Российский суд 25 августа 2015 приговорил Сенцова к 20 годам заключения в колонии строгого режима.

Звісно, все закінчилося безрезультатно.
Аж тут Сенцов оголосив голодування.
Насправді, я дуже переживаю. Очевидно, він вирішив йти до кінця.
Це побачив і Сокуров. І що ж він робить. Пише листа президенту.
Але не Путіну, що з ним говорити. Порошенко.

» Нажмите, чтобы показать спойлер - нажмите опять, чтобы скрыть... «

СРОЧНО
Президенту Украины П.А.Порошенко
от гражданина России
Александра Николаевича Сокурова

Господин Президент, Петр Алексеевич!
Обращаюсь к Вам вынужденно, преодолевая в себе смятение и боль.
Вам известно, как драматично складывается судьба моего коллеги, Олега Геннадьевича Сенцова. Многочисленные попытки мои и моих коллег убедить правоохранителей и власть предержащих России обратить взор к судьбе этого мужественного человека, проявить милосердие до сего момента не дали никакого результата.

Попав в молох политической схватки Украины и России, этот человек, вопиющий о разумности и милосердии, может погибнуть.
Уже 46 дней голодовки. Конкретные требования.

По сути, Олег Геннадьевич призывает политиков прекратить конфронтацию и предпринять конкретные действия ТОЛЬКО в направлении достижения необратимого мира. Шаг за шагом, заглушая боль обид.

Призываю Вас забыть, отбросить все и всякие открытые и скрытые политические резоны и обратить свои взоры к высшим гуманитарным, гуманистическим интересам и украинского народа, и украинской культуры.

Никакая политическая практика никогда не могла решить насущные проблемы цивилизации, не щадила народную жизнь, а лишь глубже заводила в тупик, если не почитала гуманистические принципы.

Подтверждение тому – все, что происходит в отношениях Украины и России.

Олег попал в жестокие жернова русско-украинского политического молоха. Именно политического. Политики несут всю ответственность за судьбы народов, но и отдельного человека. Гуманитарная мысль требует безоговорочного спасения жизни людей, всякая политика обязана безоговорочно следовать за интересами жизни и не ради достижения политических целей, которые всегда ох как кратковременны.


Прошу хотя бы Вас начать с белого листа.
Прошу Вас, отпустите безо всяких условий всех, находящихся в заключении в Украине граждан России.
Прошу Вас, объявите бессрочный мораторий на всякую военную, дипломатическую, политическую конфронтацию.
Прошу Вас, сделайте все, чтобы освобождение моего коллеги Олега Геннадьевича Сенцова стало бы неизбежным.
Прошу Вас, спасите его жизнь.

Олег еще послужит Украине, народному и мировому киноискусству. Он сторицей возвратит свои долги Родине за усилия по освобождению, за вызволение соотечественников из политического плена. Оправдает все политические потери, риски от компромиссных решений Украинской власти сегодня.
В жизни больших политиков всегда возникает шанс стать новым, сильным, осознать, увидеть новую дорогу, даже если за спиной тяжелый поражения.
Олег должен жить.

Его жизнь зависит от нас и от Вас.

С надеждой,
Сокуров Александр Николаевич,
режиссер.
Россия, Санкт-Петербург

Ну, що я можу сказати. Лише повторити чужу думку.
Треба мати справжні залізні яйця, щоб пропонувати Порошенко без жодних умов відпустити всіх засуджених росіян і чекати на аналогічний жест від свого президента. Це так сміливо і обнадійливо.
Не втримаюсь і процитую ще один лист ві д Ігоря Поночевного

» Нажмите, чтобы показать спойлер - нажмите опять, чтобы скрыть... «

«СРОЧНО
Президенту США
Франклину Делано Рузвельту
от гражданина Германии Густафа Грюндгенса.

Господин Президент!
Обращаюсь к Вам вынужденно, преодолевая в себе смятение и боль.
Вам известно, как драматично складывается судьба американских военнопленных. Многочисленные попытки мои и моих коллег убедить власть предержащих Рейха проявить милосердие до сего момента не дали никакого результата.

Попав в молох политической схватки Германии и США, эти солдаты могут погибнуть в газовых камерах концлагерей, куда их собираются в самое ближайшее время отправить.

По сути, я призываю политиков прекратить конфронтацию и предпринять конкретные действия ТОЛЬКО в направлении достижения необратимого мира. Шаг за шагом, заглушая боль обид.

Призываю Вас забыть, отбросить все и всякие открытые и скрытые политические резоны и обратить свои взоры к высшим гуманитарным, гуманистическим интересам и американского народа, и американской культуры.

Никакая политическая практика никогда не могла решить насущные проблемы цивилизации, не щадила народную жизнь, а лишь глубже заводила в тупик, если не почитала гуманистические принципы. Подтверждение тому – все, что происходит в отношениях США и Германии.

Военнопленные попали в жестокие жернова американско-германского политического молоха. Именно политического. Гуманитарная мысль требует безоговорочного спасения жизни этих людей, всякая политика обязана безоговорочно следовать за интересами жизни и не ради достижения политических целей, которые всегда ох как кратковременны.

Прошу хотя бы Вас начать с белого листа. Прошу Вас безо всяких условий выведите все Ваши войска из Нормандии. Прошу Вас, объявите бессрочный мораторий на всякую военную, дипломатическую, политическую конфронтацию с Рейхом. Прошу Вас, спасите им жизни!

Военнопленные американцы еще послужат миру, народному и мировому киноискусству. Они должны жить. Их жизнь зависит от нас и от Вас.

С надеждой, Густаф Грюндгенс, актер,
режиссер, Рейх, Берлин».

з.і. Не втомлююся розчаровуватися в російських лібералах.
Не розумію, навіщо так було ганьбитися? Не може ж він бути таким ідіотом? Невже продався чи примусили?
Не розумію.
Чи, може, таким чином готується громадська думка, що в смерті Сенцова буде винний український президент?

[Федор Сумкин]

Чи, може, таким чином готується громадська думка, що в смерті Сенцова буде винний український президент?

Во времена Тетчер в Англии голодали шахтеры в знак протеста и таки померли от голода... И ничего не изменилось. Почему вы думаете что что либо изменится, если помрет Сенцов ?

Кстати, про "художников". Помниться был в России такой "художник", рот себе зашивал, двери ФСБ поджигал и всё в знак протеста. Вы считаете что это нормальное поведение протестующего "художника" ?

[olex@]

Во времена Тетчер в Англии голодали шахтеры в знак протеста и таки померли от голода... И ничего не изменилось. Почему вы думаете что что либо изменится, если помрет Сенцов ?

Кстати, про "художников". Помниться был в России такой "художник", рот себе зашивал, двери ФСБ поджигал и всё в знак протеста. Вы считаете что это нормальное поведение протестующего "художника" ?

1. Ти помилився. Голодували не шахтарі, а ірландські-республіканці. Найбільш відомий Боббі Сендс. Мені видається, що аналогії з Сенцовим недоречні або дуже вже натягнуті.
2. Наскільки мені відомо, у Франції цього "художника" визнали психічно хворим. Не зрозумів, до чого тут він?
І як це співвідноситься з Сенцовим чи Сокуровим? Можеш пояснити свою думку?

[Федор Сумкин]

1. Ти помилився. Голодували не шахтарі, а ірландські-республіканці. Найбільш відомий Боббі Сендс. Мені видається, що аналогії з Сенцовим недоречні або дуже вже натягнуті.

Уж поясни, почему же "аналогії з Сенцовим недоречні" ?

2. Наскільки мені відомо, у Франції цього "художника" визнали психічно хворим. Не зрозумів, до чого тут він? І як це співвідноситься з Сенцовим чи Сокуровим? Можеш пояснити свою думку?

Конечно, когда криминальное преступление начинают прикрывать "я художник, я протестую" это вот оно самое и "співвідноситься". Когда "художник" поджег двери в Москве - это "жертва режима", когда тот же художник поджигает двери в Париже - это вдруг оказывается "психически ненормальный".

За что сидит Сенцов ? На основании чьих показаний его посадили ? И теперь расскажите какое к этому имеет отношение то что он "художник" ?

[olex@]

Уж поясни, почему же "аналогії з Сенцовим недоречні" ?Конечно, когда криминальное преступление начинают прикрывать "я художник, я протестую" это вот оно самое и "співвідноситься". Когда "художник" поджег двери в Москве - это "жертва режима", когда тот же художник поджигает двери в Париже - это вдруг оказывается "психически ненормальный".

За что сидит Сенцов ? На основании чьих показаний его посадили ? И теперь расскажите какое к этому имеет отношение то что он "художник" ?

Чесно, нецікаво з тобою дискутувати.
Ти пропустив, що помилився з шахтарями. Я вказав тобі на це. Показав, хто дійсно помер.
Навів тобі посилання, там є все, що необхідно для того, щоб зробити якийсь висновок.
І озвучити його. А далі говорити.
Ти приплів сюди неадекватного Павленського і прив'язав його до Сенцова.
Вже на цьому можна ставити крапку. Дискусія абсолютна безплідна, бо хід твоїх думок для мене незбагненний.

[Федор Сумкин]

Чесно, нецікаво з тобою дискутувати.

Вот так всегда, только у вас попросишь разъяснения по вашей позиции, которое отходит от написанного в методичке - так сразу получается "нецікаво з тобою дискутувати".

Ти пропустив, що помилився з шахтарями. Я вказав тобі на це. Показав, хто дійсно помер. Навів тобі посилання, там є все, що необхідно для того, щоб зробити якийсь висновок. І озвучити його. А далі говорити.

Ошибка эта не играет никакой роли, мысль была в том, что голодали по политическим мотивам за свои требования и таки померли от голода ничего не добившись.

Ти приплів сюди неадекватного Павленського і прив'язав його до Сенцова.

Так а что не так ? Павленского арестовывали за конкретные противозаконные действия а он кричал что он художник (и толба грантоедов дружно голосила тоже самое). Сенцова посадили за конкретное нарушение УК и теперь тоже кричат что он художник...

Яж прощу простого объяснения, почему если "художник" то его не должен касаться уголовный кодекс ?

[olex@]

Вот так всегда, только у вас попросишь разъяснения по вашей позиции, которое отходит от написанного в методичке - так сразу получается "нецікаво з тобою дискутувати".

Ну, это же бред. (с)
Яка методичка? Не мели дурниць.

Сенцова посадили за конкретное нарушение УК и теперь тоже кричат что он художник...
Я ж прощу простого объяснения, почему если "художник" то его не должен касаться уголовный кодекс ?

Будь ласка, ознайомся з матеріалами справи, доказовою базою, пунктами звинувачення.
Уважно.
Не забувай, що Сенцов не міняв громадянства України. А те, що його зробили російсько-підданим без його згоди уже порушення з боку держави всіх конституційних норм.
Справа показова, в дусі 30-х і покарання на 20 років за вибиті показання "спільників" це підтверджують.
Особливо "смішно і дебільно" виглядає нещодавне визнання якогось волонтера на форумі, що він возив Сенцову вибухівку в Крим. Хоча з точки зору телевізора для вати це типу доказ, що Олега посадили законно.
Ну, очевидно, на тебе це теж діє.
з.і. Павленський - психічно неврівноважена людина, що піариться на епатажних речах. Називати його художником і порівнювати з Сенцовим - це таке глупство. Можеш довідатися про творчий доробок Сенцова. Я вкотре дивуюся твоїй схибленій логіці.

Сообщение отредактировал olex@ - Jul 6 2018, 9:01

[olex@]

Просто поділюся.
Вчора мав одну дивовижу.
Ввечері на атласі на головній сцені англійський співак запропонував натовпу заспівати щось своє. На єдиному подиху тисячі молодих українців проспівали гімн. Це було вражаюче.

[revolver]

чем-то напоминает СССР
в хорошем смысле

[Vertex]

чем-то напоминает СССР
в хорошем смысле

Как удивительно, что спели то, что все знают... Но в голове только СССР
Или это отвлекающий пост, а то Федор как-то в дискуссии не айс?

P.S. Бандеровцы еще мерещатся?

[revolver]

Как удивительно, что спели то, что все знают... Но в голове только СССР
Или это отвлекающий пост, а то Федор как-то в дискуссии не айс?

P.S. Бандеровцы еще мерещатся?

так норм, чё ты
я часто вижу в видосиках, как гимн поют

президент, например, частенько підспівує

это норма

[olex@]

чем-то напоминает СССР
в хорошем смысле

Я довго жив в СССР, не памятаю випадку, коли народ просто так співав гімн Радянського Союзу. Навіть на урочистих заходах музика грала, народ мовчаа.
А взагалі, погоджуюся з тобою. Це норма.
З.і. Продовжую насолоджуватися різноманітною музикою на Атласі. Надзвичайно доброзичлива атмосфера. Бпгато російських гуртів, що ведуть себе достатньо коректно і не помічені в незаконному перетині кордону. Отже, можна бути нормальним, не вимахуватися і поважати наші закони.

Сообщение отредактировал olex@ - Jul 7 2018, 17:11

[olex@]

Це дуже слабо відображає те, що відбувалося на сцені і на полі. Але

Андрей Хлывнюк со сцены Atlas Weekend: «Free Oleg Sentsov!»

[Ахwell]

Слабовато и не охотно публика восприняла предложение Хлывнюка. 4/5, наверное, вообще и близко не знает, кто это такой. И если уже на то пошло, почему именно Сенцов ? Балух уже ровно вдвое больше голодует, но внимания к его персоне на порядок меньше.

Сообщение отредактировал Ахwell - Jul 8 2018, 9:40

[olex@]

Слабовато и не охотно публика восприняла предложение Хлывнюка.

Був там? Бачив?
Чи оцінюєш по відео?
З.і. Я свідок. Хочеш взнати - запитай.