Бандера - Герой Украины, обсуждаем Опции

[river]

Отписываюсь здесь для тех кто мало знает или не знает вообще, кто такой Бандера.
Бандера: старі та нові міфи

» Нажмите, чтобы показать спойлер - нажмите опять, чтобы скрыть... «

Ювілейні дати повертають до життя старі радянські кліше (терорист, зрадник, колаборант). У випадку з Бандерою до цих штампів додаються ще й нові стереотипи – деструктивний політик, розкольник, авторитарний вождь…

ВІД РЕДАКЦІЇ: 1 січня виповнилося 100 років від дня народження лідера ОУН Степана Бандери. Дискусії довкола цієї людини не вщухають вже понад півстоліття. До столітнього ювілею Бандери ZAXID.NET пропонує нашим читачам подивитися на сучасний образ Степана Бандери очима відомих істориків та публіцистів з України, Польщі та Росії.

***

З тих пір, як на переломі 1935-1936 років Степан Бандера опинився на лаві підсудних у Варшаві, його ім'я перебуває в епіцентрі словесних баталій. Вже понад сімдесят років українці, поляки, росіяни, євреї, представники інших національностей дискутують про його місце і роль в історії. Безперечно, столітній ювілей Бандери надасть дискусіям нового дихання.

Ювілейні дати повертають до життя старі і призабуті радянські пропагандистські кліше (терорист, зрадник, колаборант), які подаються як «нове бачення» істориків. Схоже було в 2007 році зі століттям Романа Шухевича. У випадку з Бандерою, судячи з дотеперішніх публікацій, до цих штампів додаються ще й нові стереотипи - деструктивний політик та розкольник, авторитарний вождь, який не приймав демократичних цінностей, людина, не причетна безпосередньо до масового визвольного руху середини ХХ століття. Попри відмінності між носіями стереотипів, є два суттєві об'єднуючі моменти. Перший принциповий момент: такі стереотипи підводять до висновку, що Бандера в жодному випадку не може бути національним героєм. Другий момент методологічний, але не менш важливий: роблячи ті чи інші висновки про Бандеру, історики та публіцисти, які представляють обидві згадані тенденції, не вважають за необхідне покликатися на документальні джерела. В результаті до радянських аксіом, що не потребували доведення, на кшталт «Бандера - нацистський прислужник», додалися новітні: «Бандера не визнавав демократичних принципів, закладених ІІІ Збором ОУН» чи навіть «виступав проти створення УПА». Для остаточного спростування стереотипів потрібні серйозні, оперті на широку джерельну базу дослідження. Проте реальність зобов'язує ризикнути зробити це в межах невеликої публіцистичної статті.

Терорист

Цей штамп щодо Степана Бандери, напевно, найстаріший, адже терористом його називала ще польська влада. Відповідаючи на цей закид на суді у Варшаві, він чітко показав своє ставлення до терористичних методів боротьби в тактиці ОУН: «Прокурор сказав, що на лаві підсудних засідає гурт українських терористів та їхній штаб. Хочу сказати, що ми, члени ОУН, не є терористами. ОУН огортає своєю акцією всі ділянки національного життя. Заявляю, що ні програмово, ні, якщо йде мова про кількість членів у поодиноких ділянках організаційної праці, бойова акція не є єдиною, не є першою, але рівнорядною з іншими ділянками. Тому, що в цій залі розглядали атентати, що їх виконувала Організація, міг би хтось думати, що Організація не числиться з життям людини взагалі і навіть з життям своїх членів. Коротко скажу: люди, які весь час у своїй праці є свідомі, що кожної хвилини самі можуть втратити життя, такі люди, як ніхто інший, вміють цінити життя. Вони знають його вартість. ОУН цінить вартість життя своїх членів, дуже цінить, але - наша ідея в нашому понятті є така велична, що коли йде про її реалізацію, то не одиниці, не сотні, а мільйони жертв треба посвятити, щоб її таки реалізувати. Вам найкраще відомо, що я знав, що накладу головою, і відомо вам, що мені давали змогу своє життя рятувати. Живучи рік із переконанням, що втрачу життя, я знав, що переживає людина, яка має перед собою перспективу в найближчому часі втрати життя. Але впродовж цілого того часу я не переживав того, що переживав тоді, коли висилав двох членів на певну смерть: Лемика і того, хто вбив Пєрацького».

Терористами польська влада називала не лише Степана Бандеру, але і його соратників, котрі боролися в рядах Української військової організації чи ОУН. Як свого часу росіяни називали Юзефа Пілсудського та діячів Польської військової організації, які боролися проти російської влади. Як, зрештою, у всі часи називає революціонерів будь-яка окупаційна влада. Насильство, освячене державною владою, називають політикою, навіть якщо її результатом будуть тисячі чи мільйони загиблих. Силова спроба протистояти цьому насильству поза державними інституціями автоматично шельмується як терор. Тому практично кожен національно-визвольний рух проходить етап, коли його представляють як терористичний, а його антиокупаційну боротьбу як терористичні акти. Щойно після того, коли цей рух набирає обертів, переростає з формату збройної боротьби окремої організації в загальнонаціональну боротьбу, знаходить собі союзників у світі і, врешті, перемагає, лише тоді він позбавляється цього принизливого тавра. Польський, ірландський, єврейський національно-визвольні рухи демонструють саме такі сценарії розвитку. Колишні терористи Пілсудський, Коллінз, Бегін після перемоги ставали національними героями та керівниками відновлених держав. Діячі українського визвольного руху, які протиставилися державному терору Польщі, СРСР та Німеччини, не дожили до своєї перемоги. Проте створення незалежної української держави - свідчення перемоги їхнього руху, а тому настав час позбавити їх тавра «терористів».

Колаборант

Основним елементом радянської пропаганди, спрямованої проти ОУН та УПА, було постійне звинувачення у колаборації з нацистами. І, не зважаючи на опубліковані тисячі документів, десятки досліджень про антинацистську боротьбу українських націоналістів, цей міф продовжує існувати. В межах пропаганди Степан Бандера розглядався, часом розглядається й досі, як мало не головний приспішник Гітлера в Україні. Тим часом Бандера скептично оцінював можливість використання німецької допомоги у відродженні України. Цей момент став одним із ключових в його дискусії зі старшими членами ОУН, яка закінчилася розколом організації. Андрій Мельник та інші ветерани визвольних змагань 1917-1920-х років, опираючись на досвід 1918 року, були переконані, що лише українсько-німецька співпраця може привести до незалежності. Степан Бандера головним вважав принцип опори на власні сили, а зовнішню допомогу розглядав лише як імовірний допоміжний засіб. Не маючи довіри до німців, він шукав інших союзників: в 1940 році через свого брата Олександра Степан Бандера, зокрема, вів переговори з міністром закордонних справ Італії Чіано щодо можливої італійської підтримки українського визвольного руху. Поряд з тим, розроблялася концепція створення фронту поневолених народів. Актуальність таких кроків посилювала міжнародна ситуація після 23 серпня 1939 року, коли Німеччина стала союзником головного ворога ОУН - СРСР. Пакт Молотова-Ріббентропа ще раз довів, що в справі відновлення української держави не слід цілковито покладатися на німців. Тому 30 червня 1941 року ОУН під керівництвом Бандери проголосила Акт відновлення незалежності України без жодного узгодження із «союзниками». Не зважаючи на наявні в ньому дипломатичні дифірамби на адресу Гітлера, німці чітко зрозуміли, що їх ставлять перед доконаним фактом. Аби спинити «українську самодіяльність», поліція негайно затримує Степан Бандеру і ставить перед ним вимогу відкликання Акту. Це була пропозиція, від якої не можна відмовлятися, але Бандера зробив це. Всім, хто досі вірить у Бандеру-«німецького підлабузника» раджу почитати унікальний німецький документ - протокол розмови керівника ОУН із заступником державного секретаря Ернстом Кундтом від 3 липня 1941 року. 32-літній юнак, вчорашній політв'язень, керівник підпільної організації поневоленого народу проти високопоставленого чиновника Третього рейху, перед яким тремтіли керівники держав. У відповідь на звинувачення в неузгодженості дій націоналістів з німецьким керівництвом Бандера бере на себе цілковиту відповідальність за Акт, більш того, додає: «Я хочу ще раз вияснити, що всі мої накази не залежали від будь-якого розпорядження чи згоди німецьких властей. Видаючи свої накази, я не покладався на жодні німецькі власті, ані на їхнє погодження, але тільки на мандат, який я отримав від українського народу». Вдруге після 1936 року Бандера своєю принциповою позицією поставив себе перед перспективою смерті. Далі були перебування під арештом, що мало «допомогти» змінити непродумане рішення, концтабір «Заксенгаузен» як покарання за те, що це рішення не було змінене.

В 1944 році, коли стала зрозумілою німецька поразка на східному фронті, нацисти спробували відновити свої загравання з українцями, для чого, власне, й був залишений живим Бандера. Його вивезли із «Заксенгаузена» і поселили як арештанта в будинку під Берліном. Він щойно вийшов з табору, не мав інформації про події на фронтах, про справи в Україні. Цим пробували скористатися німці, запропонувавши очолити пронімецький український комітет, «освятити» своє присутністю черговий колабораціоністський проект. Бандера не піддався спокусі примарної влади - відмовився. Його принциповість черговий раз стала на заваді використання його самого та всього визвольного руху для реалізації чужих інтересів.

Авторитарний лідер

Саме ця принциповість і непоступливість часом представляються як авторитаризм, нездорові амбіції чи навіть «вождистські замашки». Для довершення образу Бандери як авторитарного лідера «однозначно стверджують» про несприйняття ним демократичних цінностей як в масштабах організації, так, тим паче, держави. Скільки правди в цих тезах? Очевидно, що Бандера був амбітною людиною, вірив у визначальну роль вольових особистостей в історії, з дитинства готував себе до великої місії. Він формувався в епоху, коли авторитарні тенденції домінували повсюдно, державами керували вожді, фюрери та дуче. Проте саме Бандера очолив опозицію, яка піднялася проти «вождизму» в ОУН. Саме він і його товариші «крайовики» протиставилися спробі становлення автократичної влади в організації на чолі з Андрієм Мельником. Створений ними Революційний провід, попри значні повноваження Голови, був командою сильних керівників. Бандера як лідер вивів на керівні ролі Романа Шухевича, Василя Кука, Романа Кравчука, Дмитра Грицая, Ярослава Старуха та інших, які очолили різні ланки визвольного руху вже після його ув'язнення, які забезпечили тривалу ефективну боротьбу підпілля. Як свідчать документи, в Проводі Бандери рішення приймалися більшістю, тобто кожен голос мав значення. Саме такий стиль роботи він вважав очевидним і необхідним. В одному зі своїх листів в Україну Бандера писав: «В кожному Проводі, який я провадив, зокрема в Проводі ЗЧ (Закордонних частин) ОУН існував і дальше існує такий порядок: всі рішення приймаються більшістю голосів. Голоси всіх членів Проводу рівні. Справи вирішуються після всебічної дискусії. Кожен член проводу має право піддавати під розгляд і вирішення Проводу кожню справу... Це елементарні засади функціонування Проводу, і ніколи не було в нас думки застосовувати іншу методу».

Як кожен керівник, Бандера прагнув до домінування власної політичної сили, проте ніколи не робив з цього головної цілі. Сформульований ним принцип «нашою перемогою є перемога наших ідей» реалізовувався на практиці - утворений в червні 1941 уряд (Українське державне правління) складався з керівників різних політичних сил.

Поширене сьогодні в історіографії та публіцистиці твердження про те, що Бандера не сприйняв рішень ІІІ Надзвичайного великого збору ОУН, бо, перебуваючи в ув'язнені «пропустив процес визрівання в ОУН демократичних тенденцій», є неправдивим в кількох моментах. По-перше, Бандера ніде і ніколи не відмовлявся від рішень цього збору, вважаючи їх зобов'язуючими як для себе, так і для всіх членів ОУН. По-друге - процес визрівання демократичних тенденцій в програмі ОУН почався не в 1943, а в 1940 році саме під керівництвом Степана Бандери. Гасло «Свобода народам! Свобода людині!», яке представляється як квінтесенція цього процесу, вперше прозвучало не в рішеннях 1943 року, а в маніфесті ОУН з грудня 1940 р. «Бандера авторитарний вождь, який не визнає демократичних норм» - це звинувачення було сформульоване його опонентами в другій половині 1940-х років на еміграції і використовувалося в типовій для еміграції політичній боротьбі. При цьому одним із «головних речників демократизації» представлявся Микола Лебідь, людина, усунена з поста провідника ОУН в 1943 році за авторитарний стиль керування. На жаль, багато істориків некритично прийняли цей закид, не намагаючись верифікувати його з допомогою доступних джерел.

Розкольник

З політичного еміграційного протистояння проростає і наступний стереотип - розкольника. Бандера, твердять деякі публіцисти та історики, відіграв радше деструктивну, аніж позитивну роль в українському визвольному русі, адже з його ім'ям пов'язані два розколи. «Руїна», «розкол», «братовбивство» - ці поняття представляються мало не як архетипічні для української нації, як її родове прокляття. Натомість такі негативні явища є аж надто типовими для бездержавних націй, які стають об'єктом зовнішніх маніпуляцій політиків та спецслужб, аби вбачати в них щось винятково українське.

Очевидно, не обійшлося без таких маніпуляцій і в розколах ОУН, відповідальність за які списують на Степана Бандеру. І якщо в питанні розколу 1940 року поки не знайдено документів, які однозначно підтверджували б його зовнішню інспірацію, то в так званому другому розколі 1954 року вона дуже чітко прослідковується. Звичайно, ця подія мала й певні об'єктивні чинники (особисті та організаційні непорозуміння), проте безпосередньою причиною стали сфальшовані МҐБ документи та тривала оперативна гра, яка велася з українською еміграцією від імені воюючої України.

Важливо також оцінити вчинки самого Степана Бандери в цих критичних ситуаціях, аби дати відповідь чи заслуговує він на звинувачення у розкольництві. І в 1940 р., і в 1954 р. бачимо його дії, спрямовані на недопущення розколу: в першому випадку неодноразові звернення та поїздка до Андрія Мельника, в другому навіть добровільний відхід з посади керівника організації задля збереження її цілісності.

Як і у випадку з іншими міфами про Бандеру, звинувачення у розкольництві опирається на незнання конкретних фактів чи невміння розглянути їх із ширшої перспективи. До прикладу, датою розколу по лінії бандерівці-мельниківці називають 10 лютого 1940 року - день створення Революційного проводу на чолі з Бандерою. Тим часом, ще кілька місяців після цього продовжувалися спроби залагодити конфлікт, представники обох течій працювали в одному приміщенні на вул. Зеленій у Кракові. І щойно силове захоплення приміщення бойовиками на чолі із Зиновієм Книшем (згодом одним із найбільш плодючих авторів мельниківського спрямування) і позбавлення бандерівців доступу до нього спалило мости для можливого порозуміння.

Потім були роки взаємної ворожнечі та звинувачень, найважчим з яких було звинувачення бандерівців у вбивстві провідних членів ОУН(м) Сеника і Сціборського. Ця справа досі залишається нез'ясованою, проте, якщо подивитися в ширшому контексті, то важко не помітити аналогій із пізнішими подіями 1957 та 1959 років. Тоді вбивства Ребета і Бандери теж представлялися як «братовбивчі розбірки» в середовищі українських націоналістів. Щойно сенсаційне зізнання кілера від КҐБ Сташинського показало справжніх замовників та виконавця атентатів.

І на завершення про розколи. Говорячи про розкол в українському русі, в нас прийнято говорити лише про його деструктивну роль. Тим часом, принаймні, конфлікт 1940 року став додатковим імпульсом для розвитку руху. Адже до його керівництва прийшли молоді енергійні люди, з новим баченням, готові до еволюції своїх світоглядних засад, геополітичних уявлень та методології боротьби. Саме ці люди, яких згодом стали називати «бандерівцями», вивели український визвольний рух на якісно новий рівень розвитку, перетворивши його в загальнонаціональний. І тут знову напрошуються аналогії з іншими національними рухами - єврейський національний рух набув нового дихання завдяки «розкольнику» Володимиру Жаботинському, який вийшов із Всесвітньої сіоністської організації, заснувавши нову течію «сіоністів-ревізіоністів».

«Лише символ»

Стереотипом, який чи не найактивніше утверджується в суспільстві сьогодні, є теза, що Бандера не може вважатися національним героєм, адже «безпосередньо не брав участь у визвольній боротьбі»: спочатку як в'язень польських тюрем, згодом - німецького концтабору, а потім як політичний емігрант, який не мав змоги впливати на ситуацію в Україні. «Бандера лише символ боротьби» - ця фраза стала ключовою у сучасному відображенні Бандери. Проте аналіз історичних фактів чітко показує безпосередню, а часто і визначальну роль Бандери в українському визвольному русі. Саме він провів інкорпорацію Української військової організації в ОУН, чим завершив формування структури Організації, яке тривало з 1929 року. Саме він вивів на новий рівень діяльність ОУН в першій половині 1930-их років, саме під його керівництвом ОУН провела низку гучних бойових та пропагандистських акцій, які зробили цю організацію популярною не лише в Україні, а й за її межами. Його активна діяльність в 1939-1941 роках заклала міцні основи для наступного етапу розвитку визвольного руху. В цей час проведено велику кількість військових та організаційних вишколів, які підготували кадри для подальшого розгортання повстанської армії. Тоді ж закладено важливі ідейні засади, які забезпечили розвиток ОУН з підпільної організації у загальнонаціональний визвольний рух. Велику роботу проведено Бандерою в післявоєнний період на еміграції. Під його керівництвом мережу ОУН розгорнуто практично у всіх країнах, де мешкали українці, - в Західній Європі, Північній та Південній Америці, Австралії. Створені ОУН громадські організації (Спілка української молоді, Організація оборони чотирьох свобод України, Ліга визволення України) ефективно захищали права українців у світі. Через бандерівські видання («Шлях перемоги», «Визвольний шлях», «Гомін України» та багато інших, що виходили практично по всій українській діаспорі) проводилася активна інформаційна кампанія, що доносила світові правду про Україну та українців.

Лідерство Бандери визнавали керівники визвольного руху в Україні - на подання Романа Шухевича його було обрано членом Бюро Проводу ОУН в 1945 р., програмний текст провідного ідеолога визвольного руху Петра Федуна називався «Хто такі бандерівці і за що вони борються», тисячі повстанських листівок звершувалися гаслом «Хай живе Степан Бандера», відомий повстанський художник-гравер Ніл Хасевич зробив його портрет, підписавши «Другові Провіднику». В Україні в умовах боротьби ніхто не ставив під сумнів авторитет Бандери як керівника визвольної боротьби. Визнавали його й ті, хто боровся проти визвольного руху. Термін «бандерівці» набув фактично офіційного звучання і використовувався в документах Компартії та НКВД-МҐБ. Радянська влада до кінця життя Бандери вважала його небезпечним ворогом і навіть пішла на його ліквідацію в 1959 році. Тобто вже тоді, коли визвольний рух в Україні було придушено, і сама радянська влада намагалася представляти себе по-новому, відмежовуючись від злочинів Йосипа Сталіна. Степан Бандера був реальним і небезпечним для ворогів діячем українського визвольного руху. А разом з тим - він став його символом.

Стати символом за життя і пронести цей тягар не спіткнувшись - це справжній виклик долі, достойно відповісти на який не зуміли тисячі тих, кого свого часу вважали героями. Маємо унікальні рядки, написані самим Бандерою, де він описує свої переживання: «Мушу Вам щиро сказати, що мені дуже важко. Гнітить мене невимовно те, що з моїм ім'ям зв'язується найбільші цінності нашої боротьби, куплені працею, великими жертвами і кровію Найкращих Друзів. Чуюся негідним служити за символічне зосередження тих вартостей українського визвольного руху. Під тим моральним тягарем людина слаба, все бачить, як мало сама внесла до спільних надбань, яка безмежна різниця між власним вкладом, власною спроможністю і власною вартістю та тим, що має репрезентувати й очолювати. Репрезентація - це не моє діло, не маю для цього жодних диспозицій і чуюсь зле в такій ролі. Змістом мойого життя досі була боротьба, так і мусить бути дальше. Не можу боротьби репрезентувати, коли не беру в ній участі. На репрезентанта «за склом» не надаюся».

Проте доля розпорядилася по-інакшому - Степан Бандера так і не зміг повернутися безпосередньо на поле бою, змушений був до кінця життя нести цей хрест - бути символом. Прізвище Бандера, що перекладається «прапор», таки стало його життєвою місією.

В Україні сьогодні друкують багато статей та книжок про Степана Бандеру. Автори переповідають основні факти із його життя: діяльність в підпільній організації, боротьба, тюрми, концтабори, відвертий виклик окупантам, принесене в жертву особисте життя, репресована родина, врешті, смерть від рук вбивці. Здавалося б, усе вже зрозуміло і немає жодного народу, який би відмовився від такого героя. Проте ще часто в українських авторів стосовно Бандери бракує відваги зробити висновок із цих фактів. Але переконаний, що настане момент, коли автори, читачі та всі інші українці знайдуть у собі достатньо сили назвати героя героєм. І Бандера знову стане символом, символом того, що українцям уже не треба оглядатися на когось, формулюючи свої погляди на минуле чи бачення майбутнього.

Источник: СБУ Украины


Как по мне это все не национализм а по большей степени патриотизм поскольку слово национализм это:
реакционная политическая доктрина, исходящая из предпосылки о превосходстве одной определенной национальности над всеми остальными.
Хочу заметить в рядах ОУН-УПА Бандеры были не только Украинцы но и люди других национальностей, грузины, армяни, русские, евреи и т.д.
Не понимаю как люди могут трактовать их как группу людей, которые свою национальность ставят выше остальных ?
А патриотизм:
нравственный и политический принцип, социальное чувство, содержанием которого является любовь к отечеству и готовность подчинить его интересам свои частные интересы. Патриотизм предполагает гордость достижениями и культурой своей Родины, желание сохранять её характер и культурные особенности и идентификация себя с другими членами нации, готовность подчинить свои интересы интересам страны, стремление защищать интересы Родины и своего народа. Исторический источник патриотизма — веками и тысячелетиями закреплённое существование обособленных государств, формировавшие привязанность к родной земле, языку, традициям. В условиях образования наций и образования национальных государств патриотизм становится составной частью общественного сознания, отражающего общенациональные моменты в его развитии.

Данную информацию выложил (с ОФФ источников а не с заказных статей) с целью ознакомить людей, кто такие Бандеровцы (Бандера). Никого переубеждать не собираюсь, у каждого есть воя голова на плечях.

[CB9Tou]

Потому что это называется терроризм. Есть другие методы борьбы.

Я уже не раз спрашивал, Сколько военных операций провели ОУН? Сколько населенных пунктов они освободили?

То-есть применение оружия автоматически приравнивается к "терроризму"?

Террором как раз баловался Сталин и КО.

Сообщение отредактировал CB9Tou - Jan 22 2010, 22:56

[OldMaster]

СОВКОВ И ЛЮДЕЙ ЖИВУЩИХ ПО ТЕМ ВРЕМЕНАМ НЕ ПЕРЕУБЕДИТЬ И ТОЧКА

7 дней РО

4.13. Запрещается злоупотреблять тегами форума (в т.ч. смайликами), использовать для постинга сообщений цветной (особенно красный, в том числе и в подписи) и жирный шрифт. Выделение другим цветом (кроме красного, красный цвет используют модераторы) допустимо только для того, чтобы обратить внимание участников форума на какую-то часть сообщения. Также запрещается без явной на то причины использовать отличные от стандартных шрифты, использовать курсив (наклонный текст), изменять цвет и размер символов, использовать в названии тем и тексте сообщений ПРЕИМУЩЕСТВЕННО ЗАГЛАВНЫЕ БУКВЫ (это привилегия администрации форума).

Сообщение отредактировал Федор Сумкин - Jan 22 2010, 23:13

[Blick]

Например Восстание 1905?

Да по фиг, какое событие.
Я бы даже понял, если бы Петлюре такое звание присвоили. Никудышний был стратег и политик, но зато он дрался открыто.
Я понимаю "героя" батьке Махно. Мужик создал такую тактику боя, что и белые и красные от него долго шарахались. И собирал он СВОЮ армию, ЗДЕСЬ, УКРАИНСКУЮ. Из украинцев. И боролся.

А не пытался "бороться за нэзалэжнисть", прикрываясь немецкой спиной.

[PADRE_P.S.]

С каких это пор 5% это "очень большая часть населения Украины" ?

откуда 5% цифра?

[Иеремия]

Текст соглашения отпечатан на русском и немецком языках в единственном экземпляре, каждый из которых имеет одинаковую силу, скреплен подписями и печатями представителей НКВД и ГЕСТАПО. Русский текст соглашения остается в НКВД, немецкий в ГЕСТАПО.
Совершено в Москве, 11 ноября 1938 г.

Меня как юриста эти слова ввели в ступор.

[OldMaster]

Бандера боролся за независимость Украины только и всего, и конечно Москву это бесило и делалось все для того чтобы его оклеветать.............................

[river]

Важливість героїв у нашій національній спадщині

» Нажмите, чтобы показать спойлер - нажмите опять, чтобы скрыть... «

Важливість героїв у нашій національній спадщині — це питання сьогоднішнього свята, а також питання для кращого розуміння — чому ми такі, якими ми є. Ми — українці, в більшості випадкiв біологічно, хоч можна і вибирати національність. Що нас відрізняє від інших народів — це наша історична культура і спадщина, — основні чинники формування особистості та виховання. Ми засадничо добрі, релігійні через християнську спадщину, працьовиті через зв’язок з нашою землею, з відносно високими етичними та моральними прикметами. У державному будівництві ми пройшли доволі нелегкий шлях і фактично далі продовжуємо виборювати своє майбутнє. Правда, маємо незалежну демократичну державу, одначе основи і головні актори цієї держави, пов’язані з минувшиною, інколи для нас незрозумілі. Правда, наша держава пройшла Декларацію про Суверенітет, проголошення Незалежності та свого роду національне хрещення помаранчевої революції в 2004 році. Одначе, давайте глянемо на офіційне розуміння «героя» сучасною, вже не тільки синьо-жовтою, але й помаранчевою Україною.

У Законі України про державні нагороди, Стаття 6, під назвою «Звання Герой України», говориться так: «Звання Герой України присвоюється громадянам України за здійснення визначного геройського вчинку або визначного трудового досягнення». Тим, хто здійснив визначний геройський вчинок, вручають орден «Золота Зірка», а тим, хто досягнув визначних трудових досягнень — орден Держави. Це звання було започатковане вже в незалежній Україні в 1998 році, хоч я думаю, воно має основу в радянській спадщині. Від 1998 до 14 жовтня 2007 року коли був відзначений Роман Шухевич, видано приблизно 200 таких нагород, з яких понад 20 були «Золотої Зірки». Але не будемо розглядати, кого було удостоєно цим званням за президента Кучми, ми глянемо виключно на відзначення після 2004 року, тобто після помаранчевої революції. Від початку 2005 до 14 жовтня 2007 разом iз відзначенням Романа Шухевича, 61 осіб було удостоєно цього звання, з них тільки 12 осіб одержало «Золоту Зірку» за геройський вчинок. На жаль, цієї зірки не удостоївся ніхто з тих, хто загинув за Україну. Одержали радянські герої Великої Вітчизняної Війни та особи, які потерпіли від Чорнобильської аварії. Такі, як Роман Шухевич, Василь Стус, Олекса Гірник, що віддали своє життя за Україну, одержали відзначення не за «визначний геройський вчинок» і тому не нагороджені орденом «Золота Зірка». А Симон Петлюра, Євген Коновалець і Степан Бандера зовсім не відзначені.

У сучасній українській популярній пісні рок гурт «Тартак» співає: «Я не хочу бути героєм України. Не цінує героїв моя країна». Мабуть, помиляється «Тартак», бо є звання «Героя України». Мабуть, героя інакше треба розуміти чим розуміє сьогоднішня влада в Україні. Саме слово «герой» походить з давньогрецької легенди від імені Геро (служительки богині Афродіти), за якою її коханий кожного вечора перепливав річку Геллеспонт, щоб зустрітися. Коли він одного вечора втопився, Геро кинулась у море. Найбільш авторитетні словники у першому окресленні подають визначення героя як людини, яка відзначилася надзвичайною хоробрістю, або виконала акт, у якому виявила надзвичайну хоробрість. Молоді ідеалісти сьогоднішньої України також думають інакше, ніж влада, й часто висловлюють свою думку у піснях. Так, наприклад, Тарас Чубай співає пісню «Під Львівським замком» на слова невідомого автора:

«Не плач, стара мати,

Син героєм став,

Він за Україну голову поклав.»

А рок гурт «Мандри» співає у пісні:

«Не спи, моя рідна земля,

Прокинься, моя Україно,

Відкрий свої очі

У світлі далеких зірок,

Де дивляться з темних небес

Загиблі поети-герої —

Це ті, що віддали життя

За майбутнє твоє».

Член ОУН, закарпатський поет, на мою думку, — герой, Іван Ірлявський, розстріляний німцями у Києві 1942 року, написав:

«Не дивись назад, які жертви,

Скільки болю і скільки журби, —

Бо життя розквітає на мертвім,

Що зродилось в огні боротьби».

Це суттєве ствердження, бо боротьба героїв звичайно не закінчується зі смертю героя, напр. УВО—ОУН—УПА, найближча і найцікавіша для нас епоха історії, не завершилась ні з закінченням війни, ні після смерті її легендарних героїв. Вони, як писав Богдан Лепкий, відлетіли у сірій мряці, як журавлі, але слід після них не загинув. Вони стали поштовхом до нових подій, прикладом для нових героїв і стимулом для нової історії, яка, мабуть, ще не звершилась проголошенням незалежності та помаранчевої революції. Доказом тому були перші політичні в’язні у післявоєнній каральній системі СРСР, де більше половини становили українці і, як писала американська журналістка Анн Апелбаум у своїй книжці «Гулаг», вони поводились у каральних таборах так, немов за ними стояла якась організація, таємно обирали провідників та карали сексотів.

Героїчні постаті часів княжої доби — це, мабуть, святі мученики за Христову віру типу святих мучеників Бориса і Гліба, а за козацької доби — поодинокі гетьмани, князі, старшини і козаки. Зрозуміло, що в короткому аналізі, з білими плямами історії чи з людською слабкістю пам’яті і браку знання, не можна назвати всіх, а то навіть і малої частки. Приходить зокрема на думку з часів козаччини Дмитро Байда-Вишневецький, про героїчну смерть якого його сучасник, польський хроніст Мартин Бєльський, писав так: «Вишневецький...(був) скинут(ий) з башти на гаки, вмуровані в стіни біля морської затоки по дорозі з Константинополя в Галату... зачепившись ребром за гак, жив у такому положенні три дні, поки турки не вбили його з луків за те, що лаяв їхню віру». Багато істориків, зокрема Микола Костомаров та Дмитро Яворницький, погоджуються з версією Мартина Бєльського і вважають, що розповідь про загибель Вишневецького лягла в основу славетної народної української пісні про козака Байду. Ще один приклад — Павло Полуботок, який відмовився служити цареві Петру I загинув у тюрмі. Перед смертю Полуботок сказав цареві: «За невинні страждання мої і моїх земляків будемо судитися у спільного і безстороннього судді, Бога нашого: скоро постанемо перед ним, і він розсудить Петра і Павла».

Симон Петлюра, Ольга Басараб, Євген Коновалець, Роман Шухевич, Степан Бандера, Алла Горська, Володимир Івасюк, Василь Стус і найновіший, мабуть, В’ячеслав Чорновіл — добре відомі вам; але також сотки представників наших церков — митрополит Василь Липківський, отець Климентій Шептицький, і мабуть менш відомі культурні й політичні діячі Лесь Курбас, Микола Куліш, Микола Павлушков, сотки членів ОУН — Василь Білас, Дмитро Данилишин, Микола Лемик, Олег Кандиба, Олена Теліга і тисячі вояків Української Повстанської армії — це все герої.

Дозвольте коротко зупинитися над постаттю Євгена Коновальця, 70-ту річницю смерті якого ми відзначили 23 травня. Про заслуги Коновальця як засновника і полковника корпусу Січових стрільців, основоположника та першого голови Української Військової Організації та Організації Українських Націоналістів, відомо доволі багато, зокрема у Західній Україні та в діаспорі. Євген Коновалець, окрім того, був сполучником поколінь під час визвольних змагань нашого народу. Він згинув за межами України з рук нашого найлютішого ворога, який, видно, більше його цінив як Героя, ніж сьогоднішня Україна, бо вважав конечним його вбити. Коновалець перебував поза Україною для відносної безпеки, але дуже добре усвідомлював, що тілька довга рука бiльшовицького агента з Москви може його там досягнути. І хоча за часів Коновальця основна боротьба відбувалася на Західній Україні проти польського окупанта, але ОУН під проводом Коновальця ставила антисовєтські завдання ясно — атентатом начальника консульства СССР у Львові у жовтні 1933, щоб привернути увагу світу до Голодомору, та намаганням наладнати сітку ОУН на Східній Україні. Коновалець завжди твердив, що без опору в Східній Україні не можна думати про суверенну Українську державу та постійно наголошував на важливості Києва. До речі, вбивця полк. Коновальця, совєтський агент НКВС Павло Судоплатов, у своїх мемуарах написав, що йому було доручено вбити Коновальця самим Сталіним, тому що Коновалець і ОУН хотіли визволити Україну від СРСР.

Перед нами у хронології відзначень геройський вчинок п’ятисот українських жінок у Кінгірі, котрі були загартовані героїчним минулим членів ОУН і воїнів УПА. Американська журналістка Анн Апелбаум написала так:

«Якраз перед світанком, о пів на четверту ранку, 26 червня (1954), МВД вдарило... не менше 1,700 солдатів, 98 собак та п’ять танків Т-34 окружили табір... танки ввійшли в браму. За ними ввійшли солдати вповні озброєні до бою. Є деякі подання, що солдати, котрі провадили танками, і ті на землі, були п’яні. Хоча це може бути й легенда, яка виросла після рейду, але є правдою те, що і Червона Армія, і таємна поліція традиційно давали горілку солдатам, яким доручено робити брудну роботу: порожні пляшки майже завжди знаходились у групових могилах...

П’яні чи ні, водії танків не задумувалися над тим — чи переїхати прямо по в’язнях, які приступили... Вони переїхали групу жінок, які взялися за руки та стали на їхньому шляху, не вірячи, що танки наважаться їх вбити ...вони знищили бараки, де спали інші в’язні... (Любов) Бершадская (свідок), яка допомагала таборовому лікареві займатися пораненими,... пише про 500 жертв».

У цьому році ми відзначаємо найбільшу трагедію нашого народу — Голодомор. Загинуло від 7 до 10 мільйонів людей. Американський журналіст Томас Вокер переповів розмову з дев’ятилітньою дівчинкою, яка блукала вулицями Києва в 1933 році:

— Де мешкаєш?

— Ніде.

— Де твої батьки?

— Загинули...

— Де загинули?

— В Чернігові.

— Як загинули?

— Не було що їсти.

— Де ти ночувала?

— В порожньому возі, поза плотом.

— Чи хочеш стати комуністкою?

— Ні, я хочу вмерти і бути з мамою.

Чи ця дев’ятилітня дівчинка була героїнею? Я думаю, що так. Вона померла, таки пішла до мами. Майже три мільйони дітей загинуло. Але наш народ живе! Поет-шістдесятник Василь Симоненко майже за тридцять років пізніше написав так: «Народ мій є, народ між завжди буде, Ніхто не перекреслить мій народ». Чому він є, чому він завжди буде і чому ніхто не перекреслить мій народ? Бо в нас були і, певне, будуть герої. Така ми нація!

Cлава Україні! Героям Слава!

Источник СБУ Украины

И еще прочитал мол из за этого может газ,нефть подорожать и т.д. Так что нам из за этого стоять на коленях перед кремлем ?


ПО поводу что братья и т.д. Шутки шутками а так оно и было:
(анекдот)
В коммунистические времена: на советско-венгерской границе солдаты нашли фляжку водки. Советский солдат говорит: давай делить по-братски, а венгр говорит: нет, давай пополам
Данную информацию выложил (с ОФФ источников а не с заказных статей) с целью ознакомить людей, кто такие Бандеровцы (Бандера). Никого переубеждать не собираюсь, у каждого есть воя голова на плечях.

[Nowhere man]

То-есть применение оружия автоматически приравнивается к "терроризму"?

Террором как раз баловался Сталин и КО.

Террор и терроризм - разные понятия.

[Blick]

Пояснюю... Ви говорите, що Бандера співпрацював з фашистами. Але найбільшим і наймогутнішим союзником Німеччини на початку Другої Світової Війни був СССР і його ЧА:

Не надо передёргивать по принципу "сам ты дурак", ага?

[Иеремия]

Так пусть в Польше учится!

Я так и планирую, спасибо за Вашу поддержку.

[OldMaster]

Если русский любит Россию - он патриот. Если украинец любит Украину - он махровый бандеровский националист

Неистово, люто, плюсую

[Street-Spirit]

Все вовремя и правельно. Какая разница спорный герой или нет? Таких "спорных" героев в каждой стране хватает. Нельзя строить государство без СВОИХ героев.
Да Ющ вел в свое призидентство отстойную внутринюю политику. Но в том что нужно иметь свою историю, своих героев он определенно прав. Без нашей личной идиологии мы так и останимся стадом потребителей. Главное хорошо одется и пожрать.

З.Ы. Для тех кто тут воспевает своих дедов вояк... Хотелось бы сказать что комунисты особо ничем от фашистов не отличались, особенно для коренных украинцев, вся разница в том что они выиграли.

Сообщение отредактировал Street-Spirit - Jan 22 2010, 23:01

[alexian]

Нет сомнения что сегодняшним указом Ющенко сильно осложнил стране жизнь. Но раз указ подписан, то нам теперь с этим жить. Хотелось бы услышать мысли пользователей, как по вопросу герой ли Бандера всей Украины, так и по вопросу почему и зачем Ющенко присвоил звание именно сейчас.
Напоминаю, что правила раздела надо соблюдать !

1) Звичайно, ускладнюють життя ті, хто виносить подібні теми на 1 сторінку і головне - користуючись своїми правами, одразу дають власну (не завжди правильну) характеристику тим чи іншим подіям.
2) Дуже важко дискутувати з людьми, які не знають, як розшифровується ОУН чи УПА і що таке УГВР. Сьогодні в новинах по "плюсах" правильно сказав Шухевич: "Проти цього Указу протестують ті, хто не знає історії"...
3) Дуже важко дискутувати з людьми, які не знають, де знаходяться Бендери і хто такий Бандера, і чим вони відрізняються.
4) Дуже важко дискутувати з людьми, які не знають, що таке "патріотизм", що таке "націоналізм" і що таке "шовінізм", а змішують все докупи.
5) Дуже важко дискутувати з людьми, які в двох словах допускають по 5 помилок, не ставлять розділових знаків, але претендують на власну точку зору. Це просто смішно!
6) і головне: Наш шановний Президент ДУЖЕ запізнився з цим Указом. На жаль. Те, що Бандера - Герой України - безсумнівно, але було 5 років, щоб донести ПРАВДИВУ інформацію про нього до українського суспільства. Цей час було втрачено

ЗІ. Бандера - не святий! У нього було багато недоліків. Але його роль в творенні сучасної незалежної України визначальна.

[yartat]

"Галичину" судить????
"Воинскую" часть, которая против советских войск продержалась ровно один бой????

Сражение, дорогой Blick. Сражение.

Да чего их судить-то, болезных....

Щоб усi боялись, щоб не насмiхались ©

А УПА не осудили потому, как от них Европа (!!!) не пострадала. Евреи особо тоже.

Вас послушать, так в Нюрнберге были только американские и английские прокуроры, а советских гнали в шею. Ну-ну. Какие еще сказания Вы нам преподнесете?

[LeXx_Kiev]

СОВКОВ И ЛЮДЕЙ ЖИВУЩИХ ПО ТЕМ ВРЕМЕНАМ НЕ ПЕРЕУБЕДИТЬ И ТОЧКА

Та никто не пытается их переубедить. Самое обидное, что они нас пытаются переубить в том, что мы "зеленые и сопливые" и нифига не понимаем в истории и политике. А ведь молодежь у нас очень умная и знает чего она хочет!

Меня как юриста эти слова ввели в ступор.

Присодиняюсь. Уже 2-х юристов это привело в некий ступор О_о

[OldMaster]

Не надо передёргивать по принципу "сам ты дурак", ага?

А кто подписывал пакт о ненападении с Геитлером (для совместного ведения боевых действий), и напал на Польшу?

[Blick]

Да Ющ вел в свое призидентство отстойную внутринюю политику. Но в том что нужно иметь свою историю, своих героев он определенно прав. Без нашей личьной идиологии мы так и останимся стадом потребителей.

Батьке Махно "Героя"? Кто "за"?

От махновцев на годы гражданской погибло больше противников (неважно, кого - белых или красных), чем от всей УПА и прочих "оуновских" деятелей за все годы войны и последующие.

[river]

Источник ФСБ России

» Нажмите, чтобы показать спойлер - нажмите опять, чтобы скрыть... «

ПОСЛЕДНИЙ БАНДЕРОВЕЦ

ЯНИНА СОКОЛОВСКАЯ
Командир украинских повстанцев Василь Кук прекратил войну с Россией.

Для нынешних украинских националистов Василь Кук - как для коммунистов Ленин: все читали его книги, немало кто его видел. Еще меньше людей знают, что Кук живет на окраине Киева, "Теперь я на легальном положении", - говорит он. Корреспонденту "Известий" удалось встретиться с легендой "бандеровского сопротивления", которого недавно объявили Героем Украины.

Василь Кук - последний командир знаменитой Украинской повстанческой армии (УПА) Степана Бандеры, организованной в 1942 году, воевавшей "против Польши и Москвы". Ранее многие из будущих бандеровцев служили в батальонах "Роланд" и "Нахтигаль", однако затем немцы распустили их летом 1941 года.

Теперь Кук, давно примирившийся с поляками и с россиянами, спокойно ходит на приемы в их посольства и читает лекции. Все, против кого он воевал, давно умерли, а украинско-российский газопровод стал гораздо важнее былых боев.

Василь Кук - единственный выживший из тех, кто создавал УПА и формировал "чистый украинский национализм", который не предполагал ни расового противостояния, ни неприязни к России. Украинский президент Леонид Кучма решил присвоить Василю звание Героя Украины. Однако Кук предложенное не принял, президенту не поверил.

Кук признается: "УПА воевала только против оккупантов. Мы не боролись с русскими. Сейчас мы - за выгодное сотрудничество с Россией. Сближение с ней полезно Украине, мы его приветствуем". Кук - первый, кто не побоялся разрушить легенду о ненависти украинских националистов ко всему русскому.

Его УПА стала боевым отрядом Организации украинских националистов (ОУН), организованной в Вене в 1929 году. ОУН провозгласила Акт восстановления украинской государственности, за это ее глава Степан Бандера попал в немецкий концлагерь "Заксенхаузен". В октябре 1942 года ОУН сформировала свою боевую часть - Украинскую повстанческую армию. Как свидетельствует издание "История Украины", одобренное Министерством образования, "УПА стала грозной военной силой, боровшейся против фашистов и режима. УПА была формой природного самосохранения нации".

Будущий командир Кук родился во Львовской области, на тогдашней территории Польши, стал юристом в Люблинском университете, где и познакомился с будущим главой ОУН Степаном Бандерой. "Мы вместе были в Словацких Пищанах - Бандера там лечил ревматизм, с соратниками встречался. Когда он решил, что нужно воевать с фашистами, а не выступать на их стороне, я Степана поддержал. Когда Бандеру арестовали немцы, я с братьями продолжил его дело. Нужно было доказать украинцам, что немцы для них - не освободители, а русские - не враги".

Кук вступил в ОУН в 17 лет (в 1930 году) и с тех пор несколько раз сидел в тюрьмах. "Мы на тюрьмы не очень внимание обращали - молодые были, - рассказывает он. - В нашем распоряжении были 5 миллионов украинцев, живших на Западной Украине, которых Польша пыталась увести из-под нашего и российского влияния в католицизм. Мы листовки печатали, книжки. Потом гранаты делали, бомбы. Устраивали взрывы как раз в те дни, когда поляки праздновали юбилеи своей короны. Созданные лично мною бомбы до сих пор в музеях лежат".

- Вы и сейчас можете бомбу сделать?

- Не вижу ничего сложного. Этот рецепт применим и в нынешней жизни. И Василь Кук подробнейшим образом описал, как смастерить взрывчатку из вполне доступных смесей. Но позвольте не приводить этот рецепт в газете, дабы не вводить в соблазн потенциальных бомбистов.

В 1954 году Кука все же арестовал КГБ. "Я был в подполье, хорошо маскировался, взял себе имя Юрко Медведь, - говорит Кук. - Это потому, что долго жил в лесах, а медведи в нем - самые культурные зверята. Меня взяли вместе с женой Ульяной, когда мы переходили с одной конспиративной точки на другую. Сначала меня перевезли во Львов, потом в Киев, а затем и в Москву. Сидел в "одиночке", со мной все время беседовал кто-то из "комитетчиков". Один из них предложил написать письмо в Москву: мол, 6 лет сижу без приговора, определитесь, что со мной делать".

Националиста Медведя-Кука помиловали. Его поселили в Киеве с жестким приказом далеко от квартиры не отлучаться.

- Я мог 100 раз умереть, но все еще живу. Недавно узнал, что все 6 лет моей отсидки "органы" отправляли от моего имени за границу, в ОУН, отчеты и агентуру.

Василь листает старые альбомы: "Вот мои "лесные братья" - всех убили, вот родители - из-за меня отсидели 10 лет. Вот жена - умерла". Ушли все его соратники и противники, а он жив, читает без очков.

- У нас не было расовой ненависти. Меня часто спрашивали: "Вы против фашистов воевали?" - Воевали. - "И с поляками боролись?" - Боролись. И с коммунистами тоже. Но мы не резали местное население. Мы нападали на вооруженные отряды, которые сжигали украинские села.

- О бандеровцах ходит анекдот: они скорее возьмут в семью негра, только чтобы знать, что это "не жид и не москаль"...

- Украинец - это тот, кто искренне хочет быть с украинцами, каких бы он ни был рода и веры. Негры в УПА не числились, а евреев было много. Они у нас врачами работали.

Мы объявили лозунг "Воля народам - воля человеку" и придерживались его. На нашу сторону перешли мобилизованные немцами кавказские отряды, в УПА появились армянский и грузинский отделы. Они меня научили "Сулико" по-настоящему петь, - вспоминает Кук.

У нас не было конфликтов с болгарами, румынами, венграми. УПА сотрудничала с их правительствами.

- Когда Степана Бандеру спросили, сколько в УПА бойцов, он ответил: это тайна. Теперь вы можете ее раскрыть?

- УПА действовала во всех регионах Украины, дошла до Крыма и Кубани. Отряды были практически в каждом селе, многие из них потеряли связь с центром и работали в одиночку. Пересчитать всех невозможно. Если верить документам, подписанным Берией, только на Западной Украине были арестованы 134 тысячи "бандеровцев", убиты 153 тысячи, 500 тысяч репрессированы, 203 тысячи высланы навечно. Но эти цифры неполные. Многие уцелели, продолжали борьбу еще в 50-е годы. ОУН и УПА существуют до сих пор.

ОУН считают подпольной, ее штаб - в Мюнхене, там, где остались основные архивы Бандеры. Мюнхен часто позванивает командиру Василю, книги присылает. На Украине дело ОУН продолжают организации с менее громкими именами. Командир Кук их все прекрасно знает.

Сам же Кук сейчас руководит обществом "Холодный Яр", которое увековечивает память украинских националистов. "Их ряды ширятся и в Верховной раде, мне даже предлагали идти в депутаты, но я уже не хочу".

К власти рвутся и боевики УНСО - одиозной Украинской народной самообороны, воевавшей в Приднестровье, Абхазии и Чечне. Кук не воспринимает УНСО всерьез. "Ей не хватает сильных людей и мощных характеров. У Украины, в отличие от России и Польши, даже державных традиций нет. Варшава требует возвести во Львове мемориал погибшим польским солдатам - а это люди, убившие на Волыни 30 тысяч украинцев и отправившие 100 тысяч в польские концлагеря. Кучма обнимается с польским президентом Квасьневским, называет его лучшим другом Украины и надеется, что Варшава поможет Киеву попасть в ЕС и НАТО. А в то же время поляки ежедневно пытаются нам доказать: Украина - бывшая польская территория. Рано или поздно Варшава заявит о своих претензиях на нашу землю", - считает Кук.

Василь и его УПА воевали против всех, не имея шансов на победу. Командир Кук, ныне правящий в своей бетонной "хрущевке", любит рассказывать о бандеровских схронах, лесных подземных городах, где десятилетиями скрывались бойцы УПА, не замеченные властью. "Сейчас о схронах издаются тома. Это не просто землянки, а многокомнатные строения со всем нужным для жизни - от печки до печатных машинок. В схронах была отличная вентиляция - ее выводили наружу через стволы деревьев. Облавы не могли обнаружить схроны, ходили по ним и не замечали".

Когда началась Вторая мировая (Кук не называет ее Великой Отечественной, у него была другая война), Василь полюбил оружие - немецкие и советские автоматы. Теперь на стене у него висит сабля - нынешние последователи подарили.

История Украины сделала полный круг. Россия и Польша вновь играют основную роль в киевской судьбе. А командир Кук пережил всех, кому был дорог. Говорит: это высшая кара за то, в чем был и не был виноват.

А не пытался "бороться за нэзалэжнисть", прикрываясь немецкой спиной.

Они искали союзников но именно ОУН-УПА раскололась на 2 части, 1 которая поддерживала фашистов а другая что не поддерживала вот Бандера принадлежал ко второй.
Данную информацию выложил (с ОФФ источников а не с заказных статей) с целью ознакомить людей, кто такие Бандеровцы (Бандера). Никого переубеждать не собираюсь, у каждого есть воя голова на плечях.

[MainATLANT]

Да но Сталин не вынашивал идею превосходства наций..., а вопрос в котором обвиняют Сталина сколько он репресировал, но сколким он этим жизнь спас?

1. Действительно Не вынашивал , это +
2. Да вот действительно интересно , скольким он жизней спас
\ Очистка 5-й колоны среди офицерского состава - (Привела к потере отлично обученых офицеров, потеря профианализма в армии ) , очистка интелегенции -(Чтоб небыло инакомыслящих), куркулей - (самые ефективные землеработники) ... и куча других . И вообще убивать человека (или возить его в Сибирь на работы) это ужасный метод спасения других жизней ...

[drocha]

может кто продолжит,последнее сообщение было ого как давно ,времена то как изменились