9 мая. Ещё праздник?, Забудем ли мы своё прошлое? Опции

[Blick]

Вместо наездов лучше вобще не писать или же писать по теме,а не строить из себя не понятно,кого

Ну по сути - я не общаюсь с необразованными людьми.

[GhostKU]

Нет, не можно.

[yartat]

Если смотреть на вклад во вторую мировую, то никто не сравнится с Мюнхеном 38. Каждый третий танк в Польше - Чехословацкий. Огромный толчок промышленности. Богатый район.

+1

Небыло бы Мюнхена, не было бы сил для удара. Ну и основные Pz-1 и Pz-2 даже по немецким оценкам того времени проигрывали Pz-38 и даже Pz-35.

Немцы выигрывали не сколько танками, сколько организованностью. Учитывая сложившееся положение сторон на сентябрь 1939, у поляков не было шансов на победу даже если бы немецкие части были укомплектованы без шкодовских танков.

[sin x]

Нечисть боится украино-российского парада на День Победы

» Нажмите, чтобы показать спойлер - нажмите опять, чтобы скрыть... «

Потрясающие фигуры наблюдаются в украинских военно-морских силах. Вот, например, вице-адмирал Борис Кожин, который выступает категорически против совместного украино-российского парада в День Победы. Этот парад, оказывается, не пойдет на пользу украинскому обществу. Поразительная логика. Надо так полагать, что совместная победа в Великой Отечественной тоже не пошла на пользу украинскому обществу?

Ладно, не буду додумывать, а буду цитировать слова большого военного чина. «Украина должна избавиться от влияния России и сама определять, что и как будет происходить на ее территории», – говорит Кожин. Странно – дожил (нельзя ж сказать: «доработал») человек до вице-амдиральского чина, а не понимает, что в совместном параде и влияние – совместное. Честно говоря, на месте господина вице-адмирала я бы немедленно подавал в отставку. Почему? Да потому, что он нанес оскорбление главнокомандующему страны – президенту Виктору Федоровичу Януковичу. Напоминаю, предложение о совместном параде исходило от Януковича. Кожин видит в параде признак неспособности Украины самостоятельно определять происходящее на ее территории. То есть, главнокомандующий президент Янукович не сам сформулировал свое предложение, и вице-адмирал обвинил его в некой зависимости.

Можно было бы предположить, что Кожин просто переживает из-за того, что на фоне российских войск, чья выправка постепенно приближается к идеальному советскому стандарту, отечественные военнослужащие будут выглядеть несколько местечково. Однако есть нюанс, который не позволяет оценивать высказывание вице-адмирала как проявление индивидуального небезразличия. Нет: это – элемент спланированной информационной атаки на идею совместного парада и военные аспекты внешней политики президента.

Доказательством тому является «авторитетное мнение» руководителя программ Центра исследования армии Сергея Згурца. Он рассматривает совместный парад как «яркий сигнал того, что Янукович считает приоритетным сотрудничество с Россией». А если, мол, к тому же будут проигнорированы совместные учения с НАТО, то все станет еще более заметным. Но главное – это то, что совместный парад «девальвирует уверенность украинских военных в собственных силах». Это «убедит их в том, что решения командования будут выходить не из контекста национальной безопасности, а из “панибратских” взаимоотношений».

Трудно удержаться от того, чтобы охарактеризовать это мнение не как экспертное, а как бредово-провокационное. Во-первых, совместный парад – это сигнал не о приоритете сотрудничества с Россией, а о значении, которое придается Великой Победе. Значение, надеюсь, кардинально противоположное тому, которое ей придавал Виктор Ющенко. И если это не устраивает господина Згурца, то пусть гуляет лесом.

Во-вторых, не знаю, о какой «уверенности» украинских военных идет речь. Она уже «девальвирована» дальше некуда политикой предыдущего президента. А какое отношение к этой девальвации может иметь совместный парад в День Победы, я и вовсе не понимаю. Для любого нормального военного совместный парад с вооруженными силами государства-правопреемника победившего в Великой Отечественной СССР – это большая честь и стимулирование боевого духа. О ком говорит Згурец? Может быть, о своем «соумышленнике» Кожине?

В-третьих, каким образом совместный парад Девятого мая противоречит национальной безопасности Украины? По-моему, в отличие от совместных с НАТО учений, никаким. Уж если ЧФ РФ пребывает на украинской территории как минимум до 2017 года, то лучше демонстрировать умение сотрудничать, а не корчить беспочвенные политические физиономии. Вообще же, представление Кожина, Згурца и им подобных о «национальной безопасности». Лучше бы они, например, как близкие к армии люди, озаботились тем, кому присваивают звания Героя Украины. Вот это было бы патриотично.

Александр Гайдамака

[Федор Сумкин]

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ РОЗПОРЯДЖЕННЯ від 31 березня 2010 р. № 701-р Київ

Деякі питання спорудження у м. Києві пам’ятника тричі Герою Радянського Союзу І. М. Кожедубу


1. Підтримати пропозицію Київської міськдержадміністрації щодо спорудження у м. Києві пам’ятника тричі Герою Радянського Союзу І. М. Кожедубу (далі — пам’ятник).

2. Київській міськдержадміністрації визначити місце розташування пам’ятника, вжити заходів для відведення земельної ділянки та упорядження прилеглої території.

3. Виділити 4050 тис. гривень для спорудження пам’ятника за рахунок коштів резервного фонду державного бюджету.

Установити, що головним розпорядником виділених коштів резервного фонду державного бюджету є Міністерство фінансів, розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня — Головне фінансове управління, Головне управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міськдержадміністрації) відповідно до компетенції (далі — розпорядники бюджетних коштів).

4. Розпорядникам бюджетних коштів:

затвердити у тижневий строк за погодженням з Міністерством економіки, Міністерством фінансів і Міністерством регіонального розвитку та будівництва перелік витрат, пов’язаних з проведенням робіт із спорудження пам’ятника;

подати до кінця 2010 року Міністерству економіки, Міністерству фінансів, Міністерству регіонального розвитку та будівництва, Державному казначейству звіт про використання коштів, виділених згідно з цим розпорядженням.

Прем’єр-міністр України М. АЗАРОВ

[Blick]

Деякі питання спорудження у м. Києві пам’ятника тричі Герою Радянського Союзу І. М. Кожедубу

Ну всё, ховайтесь...
Сейчас прибегут "сознательные" и будут кричать, что Кожедубу нельзя ставить памятник, так как он сбивал немецкие самолёты, дружественные Бандере...

[olex@]

Ну всё, ховайтесь...
Сейчас прибегут "сознательные" и будут кричать, что Кожедубу нельзя ставить памятник, так как он сбивал немецкие самолёты, дружественные Бандере...

От хто-хто, а Іван Кожедуб - гордість української нації. Ще в дитинстві зачитувався його подвигами. Як на мій погляд, він перевершив Олександра Покришкіна, Еріха Хартмана, який збив 352 літаки (найбільша кількість за всю світову історію) та Ханса-Йоахіма Марселя, що вважався найкращим асом Люфтваффе.

» Нажмите, чтобы показать спойлер - нажмите опять, чтобы скрыть... «

Кожеду́б Іва́н Мики́тович (* 8 червня 1920, Ображіївка — † 8 серпня 1991, Москва) — льотчик-винищувач. Тричі Герой Радянського Союзу (1944, 1944, 1945). Маршал авіації (1985).
[ред.] Ас нацисько-радянської війни

Народився 8 червня 1920 року в селі Ображіївка, тепер Шосткінського району Сумської області в сім'ї селянина. Українець.

Член КПРС з 1943 року.

Закінчив хіміко-технологічний технікум і Шосткінський аероклуб. В Червоній Армії з 1940 року.

В 1941 році закінчив Чугуївську військову авіаційну школу льотчиків. Служив в ній інструктором.
Іван Микитович Кожедуб, союзники назвали його після війни рос. «Русский Ахиллес»
Іван Микитович Кожедуб на фоні Ла-5ФН (бортовий № 14)

П'ятдесят друга зірка на фюзеляжі — реактивний «мессершмідт», «секретні крила» люфтваффе. Перший в історії реактивної ери літак, збитий в повітряному бою та ще й (можна тільки уявити собі оскаженіння Герінга!) гвинтовим противником. Це сталося 15 лютого 1945 р. над річкою Одер. Кожедуб збив реактивний винищувач Me-262 унтер-офіцера К. Лянге з I./KG(J)54. «На реактивний літак сів ас, який мав 180 збитих літаків, — згадує генерал-полковник авіації в відставці Сергій Горєлов. — Швидкість потужна. Доганяє. Особливо коли зазіваєшся, а він по прямій, без маневру йде».

Німецький ас шукав Кожедуба, полював на нього, але Кожедуб знайшов його скоріше. Реактивного «мессера» переграв не швидкістю, а одною лише майстерністю. В небі Франкфурта-на-Одері. На максимальній межі можливостей літаків, при величезних перевантаженнях вони з веденим зайшли в хвіст «мессершмідту». Титаренко — його літак був трохи вище — відкрив вогонь. Ме-262 — і це була вже паніка — тікає вліво, і тут його зустрічає Кожедуб. І гордість німецького авіапрому перетворюється у вогненну кулю.

До кінця війни гвардії майор Кожедуб здійснив 330 бойових вильотів, в 120 повітряних боях збив 62 літаки противника (сюди не входять 2 американських P-51, збиті ним весною 1945 року, які першими напали на нього, напевне прийнявши за гітлерівця). Свій останній бій, в якому збив 2 FW-190, провів в небі Берліна. За всю війну жодного разу не був збитий. Він справедливо вважається кращим асом авіації союзників.

Інша справа, що на відміну від моїх опонентів, що кричали, які в біса пам'ятники-меморіали, перейменування вулиць тощо за часів колишнього президента, зараз ні словом не прохопляться, що на всі ці речі зараз теж потрібні гроші.
Але я, як і раніше, вважаю, що не можна забувати історію в будь-яких скрутних обставинах, і щиро "за" увіковічнення пам'яті видатного українця. І місце підказав би - є вільні майданчики - постаменти під Петровського, Косіора, Коротченко (до речі, ще стоїть "самуяр").

[Blick]

Як на мій погляд, він перевершив Еріха Хартмана, який збив 352 літаки

Только Кожедуб сбил в 5 раз меньше

Но то нюансы, там есть кое-какие свои заморочки - количество сбитых за один вылет, фиксация факта и т.д.

[olex@]

Только Кожедуб сбил в 5 раз меньше

Но то нюансы, там есть кое-какие свои заморочки - количество сбитых за один вылет, фиксация факта и т.д.

"Логіка проста — характеристики літаків, підготовка пілотів, організація управління королівських ВВС приблизно втричі перевищували радянські. Тому один збитий літак на західному фронті вартий приблизно трьох на східному. Але якщо продовжувати цю логіку, то один збитий літак Люфтваффе можна сміливо прирівнювати до восьми, а може й десяти збитих радянських. Опосередковане підтвердження цієї аргументації можна знайти й у радянській статистиці — до закінчення війни понад 80% радянських льотчиків-винищувачів не мали на своєму рахунку жодного збитого літака супротивника. Інакше й бути не могло. Адже протягом всієї війни німецькі винищувачі, воюючи на суцільно металевих літаках проти фанерних радянських, маючи навіть незначний запас висоти, могли легко вийти з бою за будь-якої чисельної переваги радянської авіації в повітрі. З урахуванням цього, досягнення Кожедуба, Покришкіна, Речкалова й інших радянських асів анітрохи не поступаються досягненням німецьких, особливо на тлі показників союзників." Газета "День"
А збитий реактивний літак гвинтовим, взагалі, можна рахувати до 10
Я навіть не можу уявити, яку майстерність треба мати, щоб здійснити це.
Чоловік - просто суперстар, як на мене. Куди там "голівудським" героям. Реально крутий. Справжній екстремал. І рахуй, він наздогнав і перегнав Покришкіна, що воював всю війну і після за три роки. Просто дер їх на шматки. І жодного свого втраченого літака. Абзац.

Сообщение отредактировал olex@ - Apr 1 2010, 10:48

[Blick]

Адже протягом всієї війни німецькі винищувачі, воюючи на суцільно металевих літаках проти фанерних радянських, маючи навіть незначний запас висоти, могли легко вийти з бою за будь-якої чисельної переваги радянської авіації в повітрі.

Писал человек, который мало что смыслит в авиации.
Интересно, ИЛы у нас тоже были "фанерные"? Гыгы.
"Летающая крепость".
И редкой удачей считалось для немецкого истребителя сбить ИЛ.

[olex@]

Писал человек, который мало что смыслит в авиации.
Интересно, ИЛы у нас тоже были "фанерные"? Гыгы.
"Летающая крепость".
И редкой удачей считалось для немецкого истребителя сбить ИЛ.

То не я.
І в цитаті не говорилося про Ил-и. Ти ж не станеш заперечувати про наявність "фанерних" літаків.
Тим не менше, це абсолютно не применшує його заслуг.

Сообщение отредактировал olex@ - Apr 1 2010, 10:56

[Blick]

А я и не отрицаю.
Кожедуб, Покрышкин (как,в прочем и Хартманн)- это асы. Уникумы.

[mik5]

А героя Украины дали? Не хуже Бандеры.

[olex@]

А героя Украины дали? Не хуже Бандеры.

Тричі Герой Радянського Союзу - то мало?
Зрештою, ми ж не діти - порівнювати - У Пєті є пасочка, а у Вови - ні.
Де Бандера, а де Кожедуб?
Ти б запитав, а де Звягільський? Кирпа?
Абсолютно різні люди, цілі, життя.

[mik5]

Монголы, кажись, и то медальку дали.
Но памятник лучше.

[vas12005]

Интересно, ИЛы у нас тоже были "фанерные"? Гыгы.

Говорю по секрету, да . С лета 42 года пошли Илы с комбинированным деревометаллическим крылом, это резко снизило летно-технические возможности самолета и живучесть. В начале нередки были случаи отслоение элементов фанерной обшивки от консоли крыла. После доработали технологию и илы с комбинированным крылом шли на фронт аж до лета 1944 года.

Исключение ИТ, которые имели 37 мм и даже 45 мм крыльевые пушки, они шли с полностью металлическими крыльями и укрепленными лонжеронами.

Кожедуб, Покрышкин (как,в прочем и Хартманн)- это асы. Уникумы.

Если смотреть по победам и результативности то да. Однако оба вами названых, смогли избежать мясорубки первых лет, и получили мат. часть не хуже немецкой. Покрышкин хоть и воевал с первого дня, однако в 41 его ИАП быстро вывели на переформирование, а по настоящему начал воевать с 43.

Но чем хуже тот же Сафонов? Имея пушечный ишак, бил немцев в самой мясорубке 41:
К концу лета 1941 года Б.Ф. Сафонов, награждённый 14 июля 1941 года первым орденом Красного Знамени, совершил 130 боевых вылетов, провел 32 воздушных боя и лично сбил 10 самолетов противника. Только за 5 дней августа он одержал 5 личных побед

15 сентября 1941 года семерка истребителей под его командованием, вступила в схватку с превосходящими почти в 8 раз силами противника, уничтожила 13 вражеских самолетов, не потеряв ни одного своего. Сафонов лично сбил 3 самолёта (Bf-110, Ju-87 и Hs-126).

После в 78 ИАПе на модернизированном Харрикейне (пулеметы все выбросил, а поставил 4 пушки) сбил еще 16 врагов и 3 в группе.

После летал на Р-40Е, принимал участие в прикрытие конвоя PQ-17 и не вернулся. Основная версия отказ мотора (на Р-40 дохли моторы очень часто, это основная рекламация от наших) и падение в море.

Всего за время боевых действий Борис Сафонов сбил лично 30 вражеских самолётов и 3 вместе с товарищами.


Покрышкин, Кожедуб, Амет-Хан, Попков, Галланд и сотни других асов это уникумы, я с вами согласен. Однако не стоит смотреть только на цифры сбитых, они часто не совсем объективны. И все пилоты воевали за свою страну, делая все от них зависящее для достижения результата.

Сообщение отредактировал vas12005 - Apr 1 2010, 14:35

[Nesh_reanimator]

Кожеду́б Іва́н Мики́тович (* 8 червня 1920, Ображіївка — † 8 серпня 1991, Москва) — льотчик-винищувач. Тричі Герой Радянського Союзу (1944, 1944, 1945). Маршал авіації (1985).
[ред.] Ас нацисько-радянської війни.

Мило..
А вот мне в соседней теме кто-то (не ислючено, что Вы же) доказывали, что Великую Отечественную никто так не называет..

Мне кажетска, для описания подвигов этого украинца больше подойдёт русская страничка википедии.
А не "правильно-свидомая"...

Сообщение отредактировал Nesh_reanimator - Apr 1 2010, 14:40

[mik5]

Ас нацисько-радянської війни.

Гыы)) Так выходит, он к Украине и отношения не имеет? Воевал-то на чужой войне. Иностранец?

[olex@]

З інтерв'ю "Российской газете" нового заступника директора з науки Інституту історії України НАН України Геннадія Боряка.

- Серед істориків СНД триває дискусія на тему, в якій війні їх країни брали участь: у Другій світовій чи у Великій Вітчизняній. На літній школі молодих істориків у Єревані аспіранти з Молдови та Узбекистану цілком серйозно доводили, що їхні країни не брали участь у ВВВ. Це відгомони сучасної політики? У чому, на ваш погляд, суть такого відмежування?

- В "Енциклопедії історії України", яку нині публікує наш інститут, вживається термін "Велика Вітчизняна війна Радянського Союзу", що розцінюється як складова частина Другої світової війни. Очевидно, ті історики, які не визнають Велику Вітчизняну війну, вважають, що була тільки одна війна - Друга світова, і, відповідно, їхні країни у Великій Вітчизняній участь не брали. Для України Друга світова війна розпочалася 17 вересня 1939 року.

- Але ви ж розумієте, що справа не в термінології ... Є намір викреслити Радянський Союз з його перемогами і поразками зі своєї історії ... Це науково?

- Це їхнє право. Що стосується України, то сьогодні у нас існує найширша палітра думок. Я дуже сподіваюся на те, що в нашій країні ніколи більше не буде "єдино правильної" і монолітної позиції щодо оцінки тієї чи іншої історичної події. Коли до нас в інститут звертаються органи влади або громадяни з проханням дати експертну оцінку, висловити "офіційну" позицію історичної науки, ми відповідаємо, що такої не існує, і представляємо авторську точку зору того чи іншого фахівця. В Україні є абсолютно полярні уявлення і про війну теж. Це говорить про розкол суспільства. Але консолідувати суспільство примусово шляхом введення єдиної державної чи академічної точки зору - це нонсенс.

» Нажмите, чтобы показать спойлер - нажмите опять, чтобы скрыть... «

- У Європі висловили жаль щодо героїзації Бандери. Нюанси стану історичної пам'яті в Україні такі, що виникає питання: 9 травня для вас, як і раніше, свято? З вашої точки зору, який відсоток народу буде відзначати 65-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні?

- Торік я відпочивав у Прикарпатті, проїхав Західною Україною. Пам'ятники радянським воїнам і бійцям УПА мирно співіснують. Вони однаково доглянуті, обсаджені квітами. Мешканці розуміють: у кожної зі сторін була своя правда. Народ мудріший за своїх правителів і вже давно примирив дві Пам'яті. 9 Травня, безумовно, святкуватимуть. У мене батько пройшов усю війну, брав участь у безлічі хрестоматійних операцій і закінчив воювати в Японії. Батько, будучи солдатом Червоної Армії, захищав свою батьківщину. Нею був Радянський Союз. Парадокс у тому, що ця батьківщина знищила його батька - мого діда, якого було репресовано у 1933 році за антирадянську діяльність: поширення "чуток" про голодомор на Чернігівщині. Він отримав 10 років таборів і безслідно зник разом з моєю бабусею. Батькові тоді було 12 років, його виростили і виховали чужі люди. З цією таємницею він прожив все життя, жодного разу словом не обмовившись про неї, я знайшов документи в архіві у Чернігові вже після його смерті. Так от, батько був переконаний в тому, що він захищає батьківщину, вітчизну, для нього це була Вітчизняна війна, і це була його правда. Таких, як мій батько, були мільйони. А з іншого боку, були бійці Української повстанської армії, які зі зброєю в руках боролися з окупантами-більшовиками і захищали свою батьківщину. І в них теж є право на правду про те, як на їх землю прийшли чужі люди, влаштували жахливу різанину та репресії. Після 1932/33 року, після "золотого вересня" 1939-го вони добре знали, що несе більшовицький режим, тому і боролися з цим режимом за ту незалежну державу, що ми, нарешті, здобули тільки в 1991-му. І не їхня вина в тому, що СРСР так і не став для них батьківщиною. І з нацистською окупацією теж боролися після того, як зрозуміли, що нацизм так само, як і сталінізм, нічого доброго їм не принесе. Війна на два фронти - ось правда цих людей. Їх героїзм і самовідданість так само гідні поваги і пам'яті, як героїзм і самовідданість бійців Червоної Армії.

- За останніми даними, під час війни загинуло близько шести мільйонів громадян України. Чи є в Україні загальнодоступний мартиролог?

- На жаль, немає. Такого потужного ресурсу, як електронна база даних про загиблих і зниклих без вісті, що створена "Меморіалом" у Росії, у нас немає. Вам вдалося виконати колосальну роботу, яка для мене завжди була предметом білої заздрості, і наукової у тому числі, оскільки я професійно займаюся інформаційними ресурсами. У Подільську, у Центральному архіві Міністерства оборони РФ, було пророблено безпрецедентну роботу. Як професійний архівіст, можу сказати, що не тільки найняли необхідну кількість людей, знайшли і кошти, щоб обробити архівні фонди і представити їх у тому вигляді, який зручний для користувача. В Україні цій роботі не було надано стільки уваги. У результаті - електронні мартирологи жертв Другої світової війни тільки в процесі створення. На сьогодні нам вдалося на більш-менш гідному рівні віддати данину поваги і пам'яті тільки жертвам репресій та голодоморів. По суті, покинутий і проект "Книга Пам'яті", який почався наприкінці 80-х років. Пропала координація, виникли проблеми з фінансуванням, редколегії "Книги" перекидали з одного відомства в інше. З усіх мартирологів все це не пішло на користь цьому виданню. Адже немає повних списків загиблих не тільки в електронному вигляді, але і в книжковому форматі. Останні цифри щодо загиблих буде опубліковано в найближчому майбутньому у фундаментальному виданні "Друга світова війна і Україна - погляд з ХХI століття". Це колективна праця вчених нашого інституту.

- Чим цей погляд принципово відрізняється від того, якою бачать війну російські вчені?

- Наприклад, спробою поринути в епоху і оцінити події не з позиції інтересів держави і воєначальників, а з точки зору людей. Назву кілька сюжетів. Один з них - це окупація: нагадаю, вся територія України була окупована, причому існувало кілька окупаційних зон, у них були принципові відмінності в організації влади, в порядках. З принципово нового - спроба дуже спокійно і об'єктивно оцінити "Волинську різанину" 1943-го - реальну трагедію, яка розігрувалася на українських землях, коли два народи, які досі благополучно проживали пліч-о-пліч, цькували один на одного. "Волинська різанина" - це спільна операція Берліна і Кремля, які в даному випадку переслідували одну мету: знищити український національний рух. Право російських істориків і держави оцінювати боротьбу УПА як антирадянську. Але проблема в тому, що ця оцінка переводиться російськими ЗМІ в антиросійську площину.

- Дозволю собі заперечити: співпрацю з фашистами, будь вона на державному рівні або приватному, засуджено не тільки російськими істориками, а й Нюрнберзьким трибуналом ...

- Перепрошую, але точно так само з Гітлером ситуативно співпрацював і генерал Власов. З іншого боку, не будемо забувати і про те, що в 30-х роках не де-небудь, а на території Радянського Союзу майбутні офіцери вермахту проходили навчання, і, власне, до 22 червня 1941-го до Німеччини з СРСР йшли ешелони з сировиною і продовольством, металом і обладнанням для Гітлера. Це, що, не співпраця?

- Але пам'ятників в Росії, як Бандері в Україні, Власову ніхто не ставить...

- Значить, історична пам'ять росіян не вважає його боротьбу зі сталінським режимом визвольною. Врешті-решт "на війні як на війні": є мета, є ворог, є свої і чужі. А як тоді можна оцінити нелюдські провокації енкаведистів, які переодягалися у форму УПА і вирізали цілі села для того, щоб збудити у населення відповідне ставлення до національного руху. Це теж війна. І подвиг всіх тих, хто бився за свою правду, за свою землю, ні в якій мірі не зменшується нашими оцінками. І героїзм солдатів Червоної Армії не зменшується, бо у них був наказ, і вони його самовіддано виконували, захищаючи свою батьківщину. Точно так само подвиг бійців УПА в боротьбі за свою землю, за незалежність своєї батьківщини теж не зменшується. І від цього трагедія, яку пережив мій народ під час війни, стає ще глибшою. Її потрібно зрозуміти, а не прив'язувати Бандеру до Гітлера, не згадувати про якісь міфічні ордени, які Шухевич нібито отримав від Гітлера.

- Тобто, як архівіст, ви хочете сказати, що немає документа, що підтверджує, що головнокомандувача Української повстанської армії Романа Шухевича було нагороджено орденом Залізного Хреста Вермахту?

- Мені невідомі достовірні документи, що підтверджують цей факт.

- Наскільки доступні архіви України щодо такої гострої тематики?

- Українські архіви відкрито практично повністю. У 2008 році обсяг матеріалів, що залишаються на секретному зберіганні в державних архівах, становив менш ніж половину відсотка від загального масиву документів. На сьогоднішній день за рівнем відкритості архівів Україна займає одне з перших місць в Європі. Під грифом "Таємно" зберігаються переважно тільки ті документи, які становлять державну таємницю. Ще одна група - документи спецслужб, які зберігаються в Державному архіві Служби безпеки України: нерозсекречені через фізичні причини - не встигли. Але ця робота триває повним ходом. Парадокс полягає в тому, що архів Служби безпеки є найбільш відкритим на сьогоднішній день. А найбільш закритим архівом є аналогічна структура - сховище Міністерства внутрішніх справ. Саме там зберігаються справи розкуркулених. Це масив зовсім не вивчених в Україні документів. Але саме по собі відкриття архівів нічого не дасть. Людина з вулиці просто не зможе оцінити отримані документи. Тут потрібно бути фахівцем. Тому поки очолював архівну службу, я зі своїми колегами доклав багато зусиль для створення так званої системи інтелектуального доступу - науково-довідкового апарату до того, що фізично вже було доступно.

[download]

...
И редкой удачей считалось для немецкого истребителя сбить ИЛ.

да неужели?
http://www.airpages.ru/ru/il2_3.shtml

Даже в соответствии с официальной статистикой Штаба ВВС Красной Армии из примерно 1500 Ил-2 направленных в части до 31 декабря 1941 г. было потеряно 1100.
...
При этом рост потерь Ил-2 от огня немецкой зенитной артиллерии сопровождался неуклонным снижением потерь от действий истребителей люфтваффе. Если в 43-м в воздушных боях было сбито 1090 Ил-2, то в 44-м - 882 машины, а в 45-м (на 1 мая) - 369 "Илов". То есть в воздушных боях в небе 44-го "ильюшиных" было потеряно в 2,1 раза меньше, чем от огня ЗА всех калибров, а в 45-м -уже в 2,8 раза меньше.
Суммарные же боевые потери штурмовиков Ил-2 практически остались на прежнем уровне: в 1943 г. ВВС КА потеряли на фронтах 3515 Ил-2, в 1944 г. - 3344 боевые машины, а в 45-м (на 1 мая) - 1691...

тоесть поначалу, пока илы воевали без прикрытия истребителей немцы сбивали илы очень активно, даже можно сказать сверх активно и очень эффективно.

[Pavlo_Taiko]

В этой картинке прекрасно все.
От Сербского флага вместо российского, до немца с гранатой защищающего ветеранов..